10 жовтня 2022-го року ворог завдав ракетних ударів по столиці і багатьом містам України, об’єктам критичної інфраструктури.
Для багатьох українців, які вже призвичаїлися працювати і виконувати буденні справи під час роботи системи повітряної тривоги, такі удари стали черговим шоком.
Підкреслюю – черговим, але далеко не першим, адже наша країна уже понад півроку відбивається від агресії загарбників. Втрачаємо кращих синів і доньок Українського Народу на фронтах, але тримаємося.
Перші з початку війни удари по центру Києва – свідчення того, що агресор перейшов до нової тактики – руйнації всього, що не зумів захопити. Нищення об’єктів критичної інфраструктури, щоб залишити людей без каналізації, світла, тепла, газу, перетворити життя пересічних українців на пекло.
Метою такої тактики є її сполучення з активізацією агентурної підривної діяльності «5-ї колони». Щоб зневірені громадяни України вийшли на вулиці і вимагали від влади погоджуватися на мир на умовах Москви.
Проте кремлівські людожери не розуміють, що удаване «пекло» для абсолютної більшості українців є нічим у порівнянні з бажанням зупинити ворога і звільнити Українську землю, яка дісталася нам від предків, і яку ми залишимо нащадкам.
Навіщо взагалі нищення України потрібно Кремлю?
Тому що без українських земель, підприємств, ресурсів РФ не може повернути собі статус «імперії», яка на рівних може говорити з великими державами світу.
Але не тільки. Кремль ударами по нашій країні намагається залякати й власне населення, поневолені народи, представники яких не хочуть віддавати власні життя за імперські амбіції кремлівських старців. Усім їм намагаються продемонструвати – яким буде життя без патронату «старшого брата» – без комунальних зручностей, в умовах постійної небезпеки ракетних ударів, зі зруйнованою економікою та зниженням рівня життя.
Однак, зміною тактики Кремль досяг зворотної мети, принаймні, в Україні.
Те, що ракетні удари нанесено по мирним містам і об’єктам інфраструктури – свідчення провалу збройних сил агресора на фронті. Намагаються зруйнувати те, що не можна захопити.
Ми впораємося. Як впоралися у лютому-березні цього року. І ані тоді, ані сьогодні «антивоєнних» мітингів в Україні не було, а колаборанти, якщо такі знаходилися, дуже швидко зникали з поля зору.
Ми свідомі того, що війна буде довгою і вестиметься на виснаження. Саме втома українців і їхня зневіра у перемогу є останньою ставкою Кремля. І якщо вона не спрацює, справа перемоги України є лише питанням часу.
А вже тоді будуть і виплати з боку РФ на відновлення інфраструктури України. І позбавлення її ядерного статусу. І розчленування на низку демілітаризованих країн.
Але все це буде потім.
Поки ж – тримаємося. Слухаємо лише офіційні джерела інформації. Віримо і підтримуємо ЗСУ та сили територіальної оборони.
А, головне – не втрачаємо віри у неминучу Перемогу.
Відбудувати зруйноване – не проблема.
Проблема – стратити майбутнє, що сьогодні і відбувається з громадянами країни-агресора, незалежно від того – тримають вони зброю у руках, пасивно підтримують владу, або ж навіть тихенько критикують її на кухнях.
Ось і весь вибір – між минулим і майбутнім, де Правда на боці України.
