На Вінниччині виповнюється 31 рік з моменту залізничної катастрофи у Гнівані. 7 червня 1991 року могло стати чорним днем не тільки в історії залізничного транспорту України, але, мабуть, і всієї нашої держави. Якби не професіоналізм, винахідливість і скажемо чесно, героїзм працівників станції Гнівань Південно-Західної залізниці рахунок жертв залізничної катастрофи, яка сталася на цій станції міг іти якщо не на сотні, то на десятки.
«На початку липня 1991 року ми із мамою їхали до Києва фірмовим потягом «Львів» № 91/92 (у ті часи він іще курсував через Тернопіль та Жмеринку). З низки причин потяг цей сильно запізнювався, тому коли він підходив до станції Гнівань був уже ранок. Потяг стишив хід. Локомотив дав протяжний гудок. З вікна я, тоді 12-річний хлопець, побачив купи розсипаного вугілля, понівечені вантажні вагони й платформи, розкидані бетонні шпали та бетонні опори. Мама запитала у провідниці, що тут сталося? Та відповіла «Велика аварія, могла бути й більша…» » – розповідає свідок події Антон Лягушкін.
Деталі історії, яка відбулася двадцять дев’ять років тому Антон довідався уже в середині 2010-х років від ветерана-залізничника Володимира Колотовкіна. Отож, історія була наступна: На світанку 7 червня 1991 року, о 6 годині 05 хвилин, на станцію Жмеринка Південно-Західної залізниці прибув вантажний потяг, який складався із 42-х вагонів, навантажених кам’яним вугіллям. Як було встановлено розслідуванням, чергова по станції Жмеринка В.А. Кіряєва дала вказівку сигналісту станції Жмеринка М. К. Мазуру закріпити склад трьома гальмівними башмаками. Проте сигналіст цей наказ чомусь проігнорував. Що ж до пневматичної гальмівної системи складу із 42 вагонів, то вона мала витікання повітря, отож гальмівне зусилля колодок потрохи зменшувалося.
Треба сказати, що колія від Жмеринки в сторону Вінниці має ухил в сторону долини Південного Бугу. Отож, розгальмовані вагони із вугіллям помалу рушили в сторону Вінниці. На щастя рух некерованих вагонів побачила чергова по станції Жмеринка В.А. Кіряєва, отож через дві хвилини після початку руху вона повідомила свою колегу – чергову по станції Браїлів, яка була наступною після Жмеринки в сторону Вінниці. Відстань між Браїловом та Жмеринкою – 7 кілометрів. Нажаль Кіряєва розгубилася і забула, що на станції Жмеринка є вловлюючий тупик.
Отож, інцидент міг закінчитися просто сходом із рейок групи вагонів на малій швидкості. О 7 годині ранку склад із некерованих вагонів із вугіллям на великій швидкості пройшов станцію Браїлів. Нажаль, персонал станції не зміг нічого вдіяти: чергова по станції О.В. Козловська повідомила лише диспетчера Жмеринського відділення М.П. Пажетнова про ситуацію, яка трапилася. Повідомлення про інцидент від пані Козловської отримав також персонал станцій Гнівань, Тюшки та Вінниця. Після повідомлення чергової по станції Браїлів спрацювала система оповіщення.
В той самий час, зі сторони Вінниці в сторону Жмеринки рухався швидкий потяг № 9 Москва – Белград. Цей потяг пройшов станцію Гнівань і рухався на швидкості понад 50 кілометрів на годину в сторону Жмеринки. Як виявилося, пасажирський потяг йшов по тій самій колії, по якій набираючи швидкість неслися некеровані вагони із вугіллям! Їх швидкість складала близько 100 кілометрів на годину. Результати зіткнення були б фатальними.
У 07:03 локомотивна бригада, яка вела потяг № 9 Москва – Белград отримала вказівку від чергової по станції Гнівань З.П. Ковальської застосувати екстрене гальмування і заднім ходом заходити на станцію Гнівань. Пасажирський потяг мав зайти на першу колію. На другій колії планували «перехопити» некерований склад. Завдяки професіоналізму локомотивної бригади електровоза ЧС8 (машиніста В.Н. Руднєва і його помічника, депо Київ-Пасажирський) за півтори хвилини потяг № 9 заднім ходом пройшов біля 2-х кілометрів і зупинився на станційній платформі.
До аварії залишаються лічені хвилини. Диспетчер Жмеринського відділення М.П. Пажетнов і чергова по станції Гнівань З.П. Ковальська приймають сміливе рішення – зупиняти некерований склад в Гнівані – «перехоплення» в Тюшках було занадто ризикованим. Що могло б статися, якби потяг із вугіллям дійшов до станції Вінниця навіть не хочеться думати.
На станції Гнівань зранку 7 червня 1991 року знаходився маневровий локомотив ЧМЕ3-2805 (локомотивне депо «Жмеринка») із вантажем залізобетонних шпал і опор – продукцією місцевого комбінату залізобетонних виробів. Цей склад, яким керував машиніст В.І. Савченко, вирішили направити на зустріч некерованим вагонам. Крім того, cкладач поїздів В.Н. Клоноз отримав вказівку взяти гальмівні башмаки і терміново встановити їх на другій колії станції Гнівань. Не дивлячись на величезний ризик і складач В.Н. Клоноз, і машиніст В.І. Савченко виконують вказівку.
О 07:09 некерований вантажний потяг із вугіллям влетів на станцію Гнівань. Проте перший вагон некерованого складу не вписався на величезній швидкості у стрілку і перекидається. Всі наступні вагони слідують за ним. Утворюється величезний «завал» із металу та вугілля, який змітає все навколо. По інерції «завал» рухається вперед, змітаючи все навколо. На зустріч йому продовжує рух маневровий тепловоз із п’ятьма вагонами, навантаженими залізобетоном. Машиністу В.І. Савченко вдається виплигнути із тепловоза. А за мить тепловоз і п’ять вагонів були розчавлені і зім’яті вагонами потягу із вугіллям.
Нажаль, у катастрофі таки був загиблий – це був складач Володимир Клоноз, який встиг встановити гальмівні башмаки на другій головній колії, але не встиг відбігти від «завалу» вагонів.
Результати залізничної катастрофи наступні: зруйновано біля 300 метрів колії, 500 метрів контактних мереж, 5 стрілкових переводів. Повністю був зруйнований маневровий тепловоз ЧМЕ3-2805 і 47 вантажних вагонів: всі 42 вагони потягу із вугіллям і 5 вагонів потягу із залізобетонними конструкціями.
Кажуть, що у багатьох пасажирів потягу № 9 Москва – Белград сталися нервові зриви та істерики від побаченого. Але пасажири були врятовані! За це вони дякували черговій по станції З.П. Ковальській, машиністу В.І. Савченко і, нажаль, загиблому укладачу В.Н. Клонозу.
Нажаль, про залізничну катастрофу на станції Гнівань Південно-Західної залізниці нині широкому загалу відомо дуже мало. Пам’ятають про аварію лише мешканці Гнівані та залізничники-ветерани. Ветерана залізничника Володимира Колотовкіна, який детально розповів про катастрофу і зберіг матеріали про неї, нажаль, уже немає із нами.
На станції Гнівань встановлений скромний пам’ятний знак Володимиру Клонозу, який загинув, рятуючи інших. На ньому напис «Отдал жизнь, спасая сотни других жизней». Нажаль, я не знаю чи було нагороджено тих людей, які відвернули загибель значної кількості людей на під час аварії на станції Гнівань 7 червня 1991 року: чергову по станції пані З.П. Ковальську, машиніста маневрового тепловоза ЧМЕ3-2805 В.І. Савченка (локомотивне депо «Жмеринка»), машиніста електровоза ЧС8 В.Н. Руднєва і його невідомого помічника (локомотивне депо «Київ-Пасажирський») та загиблого складача В.Н. Клоноза. Біда, що Україна забуває про своїх героїв.
Історія Антона Лягушкіна
