Духовно підтримує їх у цьому отець Сергій, настоятель Храму Трьох Святителів. Отець Сергій приїхав до Шпикова у 2022. Усього за рік молодий священник згуртував довкола єдиної помісної церкви України не лише релігійну громаду селища, а й узяв під своє крило вірян ще трьох навколишніх сіл – Велика Вулига, Бушинка та Сліди.
У храмах служить почергово, за графіком. Розповідає, що люди сьогодні неабияк потребують духовної підтримки священника, тому доводиться поспівати усюди. Про фундаментальні цінності громади ПЦУ, розбудову храму з нуля та поїздки на фронт в інтерв’ю з настоятелем храму трьох Святителів отцем Сергієм Серіковим.
«Найбільшою цінністю у стосунках є довіра – моя громада вірить мені, а я їй. На шляху до розбудови нашої ПЦУ у Шпикові, саме спільна довіра стала тією силою, що згуртувала людей. Храм Трьох Святителів ми відбудовували зі старого приміщення селищної ради. Все робили фактично з початку, а тому за допомогою звертались до усіх. Зокрема, правову та фінансову підтримку отримали від ГО «Ми — Вінничани». Вони допомогли з оформленням права власності та реконструкцією приміщення. Купола для храму придбали за пожертву дружини зниклого воїна. Як-то кажуть, «зернятко до зернятка — от і ціла мірка».
Але ж у Шпикові вже є велика старовинна церква Миколи Чудотворця. Чому стало питання відбудови нового храму? Хіба ця церква не українська?
«Храм Миколи Чудотворця належить московському патріархату, священник тієї церкви категорично налаштований проти ПЦУ. За словами людей, він продовжує заперечувати свою приналежність до країни-вбивці та годувати парафіян брехнею. Ще інша ситуація у Великій Вулизі, Бушинці та Слідах. Там священник УПЦ МП взагалі не виходить на зв’язок зі своєю громадою. Відтак люди звернулись до мене з проханням стати їм за настоятеля. Звісно, я погодився. Знаєте, я не хочу розбрату серед людей, кожен має сам визначитись з ким йому йти дорогою, а кого оминати. Православна віра має об’єднувати, а не розсварювати. Ми маємо молитись за наших воїнів та всіляко підтримувати єдність нашої країни. Саме таку позицію займає наша церква, і хочеться вірити, поділяє більшість українців. А ті фарисеї, то на все воля Божа!
Отець Сергій, на вашу думку, чому люди продовжують триматись за росію? Після 10-ї річниці війни, непоправних втрат, постійного страху за своїх рідних та близьких, які воюють на фронті. Що ще має статись, аби прийшло усвідомлення хто є ворогом у цій війні?
“Люди тримаються не за росію, а за ту дезінформацію, яку їм ллють у вуха. Вони приходять до свого духовного наставника з надією та вірою, що у його вустах істина правда. Вони просто відмовляються вірити в те, що навіть у храмі Божому вже давно заправляють агенти в рясах. І то найбільше розчарування. Про яку довіру тут можна говорити? ЇЇ немає. Сьогодні у людей багато страхів. Вони бояться усього – і осуду від сусідів, і гніву Господнього, а ще більше самих себе. На цьому дуже професійно грає московська пропаганда. І ми, на жаль, під прицілом.
Насправді в УПЦ є чимало священнослужителів, які підтримують проукраїнські погляди, і частина з них вже готова приєднатися до ПЦУ. Однак вирішальним фактором залишається підтримка громади. Настоятель, якщо він усвідомлює, що перехід може призвести до втрати парафіян, утримується від цього кроку. Ще один міф, яким залякували вірян УПЦ понад 30 років була історія про розкол. Щоб змінити колективну свідомість треба провести велику комплексну системну роботу, яка насамперед скине маски з тих, хто дурить голови українцям”.
Сьогодні на розгляді у Верховній Раді знаходиться законопроєкт, що має заборонити діяльність організацій, пов’язаних з країною-агресором, на вашу думку чи вирішить це проблему існування проросійської релігійної спільноти в Україні?
“Прогнозувати важко, віряни УПЦ сприймають такі державницькі рішення як гоніння за Христа, а себе відповідно великими мучениками. Тут важливо провести роз’яснювальну роботу і пояснити людям, що УПЦ не стала Автокефальною Церквою на Соборі у Феофанії, залишившись у складі РПЦ, як це вказано в грамоті 1990 року. Роз’яснення цього факту може допомогти вірянам зрозуміти, що теперішній статус УПЦ не відповідає інтересам українського суспільства у сучасному контексті”.
Війна загострила релігійні почуття та потреби людей, все більше почали звертатись у молитві до Бога. Люди виснажені. Які духовні настанови, поради сьогодні здатні заспокоїти та підтримати вірян, за Вашими спостереженнями?
“Любов – це поняття, яке виходить за межі того, що пропагує московський патріархат. Важливо відмовитися від агресії, оскільки вона не призведе до жодних позитивних результатів. У внутрішніх відносинах між українцями та християнами вона лише поглибить ворожнечу. Справжня потреба полягає в тому, щоб ми взаємно підтримували та любили один одного, створюючи атмосферу, де для ворога немає місця на нашій рідній землі”.
За понад рік служіння у Шпикові Вам вдалось згуртувати людей різних релігійних громад. Як Ви то робите, отець Сергій?
“З мого боку це старанна, щоденна робота, якій я віддаюсь повністю. Разом з громадою ми збираємо волонтерську допомогу для захисників — від приготування їжі до пошиття одягу і плетіння маскувальних сіток. Радує, що активну участь у цих процесах приймають і школярі. Вони проводять усілякі ярмарки під час яких печуть чогось смачненького нашим героям, роблять різні емоційні поробки з подякою. Щомісяця з іншими священниками все це відвозимо на Схід. Так і надихаємось один одним. Ви б бачили, як моя громада непокоїться, коли я їду в такі поїздки! Вони моя підтримка та світло. А об’єднує нас одне бажання — найскоріша Перемога”.
