Тисячі українців та українок під час війни працюють волонтерами. Ця необхідна і важлива робота триває вдень і вночі, щоб наша країна вистояла і Перемогла у війні проти загарбників.
Про свій шлях у волонтерстві розповіла Оксана Герасимчук – координатор ГО «МИ – ВІННИЧАНИ» у Крижопільській громаді.
За словами жінки її шлях до волонтерства, це не тільки щире бажання зробити все для Перемоги, це і намагання втамувати страх і робити щось корисне.
«Я якось хотіла угамувати свій страх, звичайно страшно було не за себе – страшно за дітей, страшно за майбутнє, страшно за те що буде попереду. Тоді я звернулась у нашу Крижопільську школу №1, вони на той момент уже харчували територіальну оборону і розпочали таку, може не зовсім активну діяльність, але вона вже була розгорнута, я прийшла не на порожнє місце. Прийшла і зрозуміла, що я там буду своя. Буду на своєму місці», – ділиться згадкою про початок волонтерської роботи Оксана Герасимчук.
За словами жінки, вони забезпечували для ТРО харчування, павербанки, взуття, одяг та інші потреби. А потім почали плести маскувальні сітки, до цієї роботи активно приєдналась чи не вся громада, хто чим міг.
«У нас працює фейсбук дуже активно. Написали в фейсбуці, що потребуємо тканини, потребуємо робочих рук. І люди почали сходитися. Це були жінки, які просто сиділи вдома, це були вчителі, це були старшокласники і студенти, які на той момент уже приїхали додому», – розповідає пані Оксана.
Як розповідає координаторка громадської організації, під час війни виникла необхідність отримувати специфічні знання. Отже, започаткували курси з тактичної медицини. Заняття тривалістю понад дві години проводили парамедики. Попри великий час занять ніхто з людей не йшов, а навпаки приходили знову.
«Бачили що це потрібно, розуміли до чого ми йдемо. І казали так, людей налаштовували, дай Боже, щоб воно вам не знадобилось, але ми маємо мати ці знання», – каже вона.
Неочікуваною супутньою діяльністю стала організація малювання для дітей, адже на курси та плетення сіток приходило багато жінок з дітьми і їх необхідно було чимось зайняти.
«Вони в нас малювали малюночки, ми їх відправляли на фронт. Проводили різноманітні конкурси, що діток заохотити. І просили військових, за можливістю відповідати, щоб був зворотний зв’язок. Це дуже дієво, дуже гарно. Дітки прямо так пишаються, бо це ж їм відповів сам боєць із передової», – каже Оксана Герасимчук.
Свій подальший шлях у волонтерстві пані Оксана продовжила у Крижопільській спілці учасників АТО. Робота у спілці починалась з приймання гуманітарних вантажів з за кордону, які йшли не як офіційні допомоги, а як допомоги на особистих зв’язках. Ці вантажі роздавались переселенцям і відправлялись на фронт.
«Отаким чином ми закрутили цю справу з якою і не можемо розлучитись по цей час», – підсумовує пані Оксана.
