Народна депутатка України заявила про проблеми, які виникають під час повернення дітей із закладів інституційного догляду до біологічних сімей. За її словами, окремі випадки на Вінниччині свідчать про те, що не всі родини здатні забезпечити дітям безпечні умови для життя та розвитку.
Про це парламентарка повідомила у дописі в соціальних мережах, коментуючи роботу Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань захисту прав дітей.
Як приклад вона навела історію багатодітної родини з Вінниччини, де виховувалися шестеро дітей. За словами депутатки, батьки вели асоціальний спосіб життя, а після повернення дітей додому в межах реформи деінституціалізації умови проживання виявилися непридатними для їхнього перебування.
Під час відвідування родини, стверджує Лариса Білозір, були зафіксовані антисанітарія, відсутність належного догляду та нестача продуктів харчування. Після перевірки дітей вилучили із сім’ї, а старших тимчасово влаштували до центру соціально-психологічної реабілітації.
Народна депутатка наголосила, що подібні випадки сьогодні розглядає Тимчасова слідча комісія. Водночас вона відреагувала на критику в соцмережах, зазначивши, що окремі її висловлювання були вирвані з контексту.
За словами парламентарки, громади нерідко відкладають рішення про вилучення дітей із неблагополучних родин через брак альтернативних форм влаштування. Крім того, вилучення дитини часто сприймається як недопрацювання соціальних служб, хоча в окремих ситуаціях це є необхідним заходом для захисту неповнолітніх.
Лариса Білозір також повідомила, що частина дітей після повернення до біологічних сімей знову опиняється поза родиною. За результатами аналізу ситуації в одному зі спеціальних закладів, усі 24 дитини, яких повернули додому, згодом повторно потрапили до інших установ через неможливість батьків забезпечити належний догляд.
«Кожна дитина має право на сім’ю. Але передусім кожна дитина має право на життя, безпеку і захист», — підкреслила народна депутатка.
Вона наголосила, що ефективність будь-якої реформи має оцінюватися не кількістю закритих закладів, а тим, наскільки захищеною почувається дитина та чи отримує вона шанс на безпечне й повноцінне дитинство.
