Старший лейтенант поліції Карина Ковальчук, інспектор відділу вибухотехнічної служби ГУНП у Вінницькій області одна з перших заходить на деокуповані території і допомагає розміновувати Україну. Поліціянтка говорить, говорить, що ворог уже забезпечив їх роботою на багато років вперед.
Про це повідомляє Армія Inform.
Карина – єдина дівчина в підрозділі, служить тут близько двох років, проте вже має чималий досвід. У складі вибухотехнічної групи розміновувала деокуповані Бучу, Гостомель, Ірпінь, Чорнобиль. Та й на рідній Вінниччині роботи вистачає.
«Напередодні широкомасштабного вторгнення я взяла відпустку, 28 лютого мала святкувати день народження, свої 26 років. Хотілось свята і відпочинку, але почалась війна… Спочатку ми несли службу на Вінниччині, пізніше почали залучатись до розмінування в інших містах після їх звільнення. Адже, щоб запустити інфраструктуру, щоб заїхали лікарі, адміністрації, розпочали працювати пошта, магазини, школи і садочки, потрібно спочатку провести розмінування», – розповідає Карина.
Поїхавши на ротацію на Київщину, дівчина на власні очі побачила чимало прикладів звірств та підлості росіян. Каже, що небезпечні сюрпризи окупанти залишали скрізь, навіть на дитячому ліжечку в квартирі, що вже казати про розтяжки на вході в під’їзди, на вікнах…
«Ми розміновували різні об’єкти: місця дислокації ворога, школи, житлові будинки… Люди не могли повертатись у свої помешкання через сліди зломів, подавали заявки і чекали, поки приїдуть вибухотехніки й перевірять оселі. Справді, знаходили багато, гранати, боєприпаси, розтяжки, пастки…», – пригадує поліцейська.
Карина відверто розповідає, що на території Гостомельського аеропорту спочатку навіть розгубилась від такої кількості боєприпасів, снаряди сотнями лежали під ногами.
«Я знала, що там були сильні бої, і роботи у вибухотехніків буде чимало. Але побачити такі масштаби не очікувала. Коли ми вивчали вибухонебезпечні предмети, проходили практичні заняття, як правило, їх там було один-два. А тут, куди не глянь – десятки, сотні, тисячі… і всі небезпечні. Землі не було видно абсолютно, усе буквально встелене гільзами. Ходиш по них, вони хрустять, а ще дуже специфічний запах гару… Важко було дивитись на «Мрію», – говорить Карина.
Дівчина ділиться, що коли кажуть їхати на розмінування і вказують нові населені пункти, з одного боку страшно та сумно, а з іншого – радісно, адже ще одне містечко чи село звільнили від окупантів.
«На жаль, наша професія – небезпечна, тому не обходиться без поранень… Мій керівник зазнав поранення під час нашої спільної ротації буквально в мене на очах. Дякувати, всі служби спрацювали максимально швидко – турнікет, крапельниці, евакуація. Він досить швидко повернувся у стрій. Двоє інших колег дістали уламкові поранення, та вже також вилікувались і повернулись до служби. Пишаюсь усіма, ми, дійсно, як маленька родина, де кожен готовий підставити плече», – розповідає дівчина.
Карина додає, що роботи в них ще багато. Навіть після Перемоги вона та її колеги ще багато років їздитимуть у ротації різними регіонами країни і «очищатимуть» їх.
