Сьогодні, коли повномасштабна війна в Україні триває вже п’ятий рік, багато подій стають історією, а свідчення учасників бойових дій набувають нових сенсів. Вони дають можливість закарбувати насправді важливі речі. Пропонуємо вам розмову з ветераном Дмитром Добриновим (позивний «Айдар»), який нещодавно став уповноваженою особою ГО «Всеукраїнське об’єднання учасників війни» у Вінницькій області.
Автор: Марина Паустовська
Дмитро родом з Хмільника, що на Вінниччині. Захисник пройшов шлях від добровольця, який став на захист в перші дні війни, до командира веслувальної команди під час реабілітації. Він побував в оточенні, вижив під фосфорними обстрілами та після атаки ворожого дрона. Нині ветеран спрямовує свій досвід на допомогу побратимам, захист їхніх прав та розвиток співпраці між ветеранською спільнотою й владою.
«Перше бойове хрещення пам’ятатиму вічно»
— Дмитре, коли для вас почалася війна?
«Я став до лав ЗСУ добровольцем фактично на початку повномасштабного вторгнення — 3 березня 2022 року. Кілька місяців тривав бойовий вишкіл, а 1 травня наш підрозділ вирушив на Луганщину, у район села Троїцьке Попаснянського району. Задача була — оборона.
За роки війни було багато всього, але 2 травня я пам’ятатиму завжди — це був мій перший бій. Ми займали позицію на пошті. Трьома мінометами К-82 та автоматами відбивали запеклі штурми. Щоб нас зламати, ворог використав фосфорні боєприпаси. Було дуже страшно, але ми тримали оборону. Вдалося вийти живими».
Довідка: Попасна була форпостом української оборони та стала першим містом, яке російська армія повністю зрівняла із землею. Наразі місто офіційно викреслене окупантами з переліку населених пунктів.
Війна дронів та поранення
Після Луганщини були Сумщина та Донеччина. Дмитро зізнається: війна швидко змінює цінності та саму зброю.
«Якщо на початку була стрілецька зброя та артилерія, то згодом почалося масове використання дронів. Саме там, біля села Шахове, я і був поранений. Виїжджав квадроциклом на позицію, і влетіла ворожа FPV-ішка. Вибух, чорнота, дезорієнтація… Спочатку нічого не відчуваєш, а потім — страшенний біль, який приводить до тями. Я і ще двоє побратимів змогли самостійно вийти з-під обстрілу».
У Дмитра діагностували важкі травми: вибухову та черепно-мозкову, ураження плечового суглоба, ока та слуху. Після шпиталю в Тернополі ветеран перевівся до Вінниці, у лікарню імені Пирогова, де продовжує реабілітацію.
Від реабілітації до перемог у спорті
Попри важкі поранення, Дмитро не втратив жаги до життя. У серпні 2024 року, під час реабілітації в Дніпрі, він очолив команду веслувальників на змаганнях Кубок «Дніпро Честь». Його команда стала найсильнішою в категорії «Мілітарі».
«ЗМІ зробили мене відомим, тепер усі питають: «Коли наступний заплив?». Відповідаю: «Не знаю, але згадувати приємно». Медалі вручили, все як на Олімпіаді!», — сміється ветеран.
Окрім спортивних нагород, Дмитро має нагрудний знак «Кров за Україну», що вручається за поранення, отримані під час захисту суверенітету, а також подяки від командування батальйону «Айдар».
— Що для вас армія тепер?
«Я пішов з цивільного життя, але відчув, що служба — це моє покликання. Це побратимство, де все завжди чесно, без обману. Нині мій досвід допомагає розуміти всі «підводні камені» адаптації до цивільного життя, якими я ділитимуся в межах роботи громадської організації».
