Барська земля — одна з найдавніших і найзагадковіших на Поділлі. Тут кожен пагорб, струмок і навіть камінь має свою історію. Місцеві легенди переплітаються з фактами, міфи — з реальністю, а минуле — із сучасністю.
Автор: Дар’я Берт
Гора Бони Сфорци — відьмина гора чи королівський пагорб?
Одним із найвідоміших місць Бара є гора Бони Сфорци. За переказами, саме з цього пагорба королева вперше побачила місто, яке згодом стало її улюбленим місцем на Поділлі.
Та серед місцевих вона має іншу, більш містичну назву — «Лисівка», або «Лиса гора». Старожили кажуть, що в давнину тут, за язичницькими віруваннями, збиралися відьми на свої шабаші. Ймовірно, саме тому гора й отримала свою “лису” назву.
Із іменем Бони пов’язують і джерела в селі Антонівка, воду з яких, за легендою, подавали до столу королеви. І що цікаво — лікувальні властивості цієї води підтверджені сучасними дослідженнями.
Сьогодні Лисівка — не лише місце легенд, а й популярна туристична локація. Звідси відкривається чудовий краєвид на Бар, а невдовзі планується створення оглядового майданчика для гостей міста.
Походження назви “Бар” — від Італії до Поділля
Історики вважають, що назву “Бар” місто отримало завдяки королеві Боні Сфорці, яка походила з італійського міста Барі. Вона настільки полюбила подільську землю, що назвала нову фортецю на її честь — «Бар».
За іншою версією, назва походить від старогрецького слова “баріс”, що означає “важкий”, “твердий” — символ міцності й непокори. Недаремно Бар став одним із найбільш укріплених міст Поділля.
Горпинка — річка зі сльози дівчини
Крізь кілька сіл Барської громади протікає маленька річка Горпинка. Її назва має трагічне походження.
Давно, коли наш край потерпав від набігів кочівників, жила тут красуня Горпина. Один із завойовників захотів узяти її за дружину силоміць. Не бажаючи неволі, дівчина втопилася в річці. Відтоді потік, який прийняв її душу, назвали Горпинкою.
Кажуть, у тихі вечори можна почути, як її води шепочуть про вірність і волю.
Підземні ходи, золото і таємниці фортеці
На місці колишньої барської фортеці ще нещодавно можна було побачити темний прохід, забитий дошками. За переказами, це були підземні ходи, що з’єднували фортецю з берегами річки Рів і навіть виходили далеко за межі міста.
Дослідники вважають, що тунелі прокладали ще у XVI–XVII століттях, коли Бар був важливою оборонною фортецею Речі Посполитої. Будував її за наказом гетьмана Станіслава Конецпольського відомий інженер Гійом Левассер де Боплан.
Турецький мандрівник Евлія Челебі, який відвідав Бар у 1656 році, назвав його “одним із найміцніших бастіонів Польщі”.
Легенди ж кажуть, що в старих підземеллях і досі можна знайти золото, сховане під час набігів. Проте жоден шукач скарбів так і не підтвердив цю історію.
Танк у річці Рів — тінь Другої світової
Річка Рів, що тече через місто, теж має свою таємницю.
Старожили пригадують, як років двадцять тому до Бара приїжджав чоловік із Німеччини — онук колишнього танкіста. Він розповідав, що під час Другої світової війни у річці біля сучасної греблі потонув німецький танк.
Нащадок намагався знайти машину свого діда, але через товстий шар намулу дістати її не вдалося. Відтоді історія про “танк у Рові” перетворилася на ще одну барську легенду, яку охоче переказують і діти, і дорослі.
Святині й чудотворні ікони Бара
Місто має не лише легенди, а й духовні скарби. В Успенському соборі зберігаються старовинні ікони — святителя Миколая та Божої Матері, які, за переказами, були привезені з Італії самою Боною Сфорцею.
Ікона Богоматері з Бара вважається чудотворною і внесена до реєстру національних святинь України.
Де легенди живуть поруч із людьми
Бар — це більше, ніж місто. Це простір, де історія переплітається з міфом, де кожен камінь має голос, а кожен струмок — пам’ять.
Підземні ходи, Лиса гора, загадкові джерела й стародавні храми — усе це створює неповторний міфологічний ландшафт Поділля, який вартий того, щоб його берегти.
