Усі українці переживають наслідки військових дій. Однією з найуразливіших категорій є діти, а у підлітковому віці до цього додаються ще й гормональні зміни в організмі. Як допомогти підлітку, як визначити стан, як говорити з дитиною про загибель рідних та близьких, розповіла психолог Діана Мороз в авторській колонці для сайту Vinnytsia Press Point.
Травматичний досвід, що спричинила війна в Україні, який наразі переживають підлітки, весь час посилюються тривогою підліткового віку. Перші спроби здобуття незалежності та самостійності відбуваються серед руїн та постійних бомбардувань, понівечених міст, розділених сімей та вимушеності будувати своє життя в інших містах та країнах. Хлопці демонструють високий рівень страху смерті, а дівчата — страху болю, проти норми їх віку.
Підлітки тривожаться стосовно війни в Україні, хвилюються за рідних та друзів, що не можуть виїхати у більш безпечні міста. Але що цікаво, що саме після 24 лютого 2022 року 6% української молоді вирішили обрати військову спеціальність.
Які розлади поведінки можна вважати симптомами психологічних проблем у підлітків?
Підлітки вже мають достатньо чітке уявлення про життя та смерть. Вони повністю усвідомлюють неминучість та остаточний характер смерті. Дитина в цьому періоді життя має моральне та екзистенційне відношення до смерті і вже може відрізнити власне “Я” від реальності.
Діти відчувають страхи, агресію, можуть поводитися агресивно чи навпаки депресивно. У цьому віці діти вже добре розуміють, що відбувається, вони вже думають про майбутнє, а відсутність власного життєвого досвіду викликає сильну тривогу, адже вони бояться втратити своїх близьких, звичне життя, свій дім, своє життя тощо.
Також підліток може ставитися до ситуації радикально. Це можуть бути підлітки, хто вже мав досвід проживання військових дій у дитинстві, тоді і його стан та його реакції залежать від проживання цього досвіду. Як було тоді, може повторитись і зараз.
ПТСР у дітей
Найчастіше з чим будуть стикатись батьки це дитячий ПТСР — пост травматичний стресовий розлад. І хоч діагноз посттравматичного стресового розладу може поставити виключно психіатр, раджу батькам придивитись до своїх дітей та звернути увагу на такі ознаки, як різка реакція на різкі звуки, страхи, знервованість, гіперактивна поведінка, чи навпаки загальмованість, агресивність або замкненість, розладу сну, заїкання. ПТСР може також проявлятись фізіологічно : через розлади травлення, нудоту, високу температуру, енурез.
Дитина з ПТСР постійно згадує про пережиту психотравмувальну подію (це може бути будь-яка подія чи ситуація), або ж уникає усього, що нагадує їй про пережиту подію.
ПТСР у дітей не так легко виявити, адже діти не завжди можуть розповісти про пережите та часто не усвідомлюють власних почуттів. Часто батьки не звертаються по допомогу до спеціалістів, бо вважають, що час все вилікує і діти забудуть все пережите. У випадку з ПТСР все навпаки.
Чи можуть батьки, чи вихователі дитини зробити щось, що допоможе підлітку не потрапити у різні деструктивні емоційні стани?
Дитячий ПТСР вимагає обов’язкового лікування, адже якщо зараз не почати реабілітувати українських дітей, то через десяток років, ми матимемо покоління травмованих жорстоких, агресивних, або ж байдужих та замкнутих дорослих, людей з залежностями, тому що все це є наслідок ПТСР.
Надважливо, щоб батьки, педагоги, вихователі, тренери знали про ПТСР і у разі пережитих дитиною травмуючих подій могли підтримати та допомогти їй.
Найперше з чого потрібно почати це – підтримка. Важливо, щоби дитина отримала відчуття, що вона не сама, і ви поруч. Відчуття підтримки є ключовим для відчуття безпеки. Виділяйте більше часу, щоби бути разом, більше говоріть та обіймайте. Дієво – більше спілкуватись з дитиною, та повторювати, що вона (дитина) в безпеці, ви поруч, та вся ця ситуація в минулому, та скоро все закінчиться. Будуйте разом яскраві плани, щоб фокусуватись на позитивному.
Часто перешкодою до повної реабілітації дитини з ПТСР можуть бути фобії, страхи, песимізм, тому важливо допомогти дитині, заповнюючи її дні різними активностями – навчання, спорт, гуртки, спілкування, хобі тощо.
Коли вже є наявна проблема, які спеціалісти потрібні і до кого звертатись першочергово
Надважливою є співпраця з фахівцями, бо ефективність терапії великою мірою залежить від того, наскільки усі – дитина, батьки, терапевт – працюватимуть однією командою і робитимуть все можливе для стабілізації психологічного стану дитини. Але всі діагнози, медикаментозне лікування має назначати виключно дитячий психіатр. Не сімейний лікар, не педіатр!
Як розмовляти з підлітком про війну, про рідних які служать
Підлітки дуже емоційно переживають події теперішнього часу, але водночас можуть навпаки стримуватися та не хотіти ділиться тим, що з ними відбувається.
Обидві реакції нормальні, це ситуація війни не є нормальною. Але діти потребують і підтримки, і інформації, щоб хоч трохи розуміти, що відбувається в їх житті.
Важливо з дітьми говорити фактами, наскільки це можливо, без сильного емоційного забарвлення. Необхідно зважати на почуття дитини, підтримувати, пояснювати те, що ви розумієте, та завершувати думками, що дають надію жити, справлятись зі всіма труднощами.
Якщо ваша дитина має запитання про війну, про рідних тощо відповідайте чітко, без довгих лекцій та пояснень. Уточніть, чи все було зрозуміло. Завжди майте план розмови та чіткі відповіді на можливі питання.
Як повідомляти дитині про смерть?
Люди приховують смерть близької людини від дитини, особливо якщо це батько, який загинув на війні. Це не корисно і не правильно.
Не обов’язково на тему смерті розмовляти з вашими дітьми, але якщо вона запитала, значить в неї є потреба в розумінні, а що ж таке відбувається, що таке смерть, і чому це трапляється.
Батьками можна розповідати дитині про смерть в силу її віку. Але дитина має одночасно бачити реальність і відчувати підтримку, а головне – захист від близьких людей. Тоді буде спокій. Звісно, дитина горюватиме за тим, кого втратила, тому терапія в таких випадках буде дуже доречна, але найголовніше, це створити для неї розуміння, що в неї є близькі люди, які завжди поруч і можуть захистити її.
Не варто приховувати інформацію про чиюсь загибель від дитини, адже рано чи пізно, все буде відомо, а довіра до вас – втрачена.
Говоріть співчутливо та чесно з дітьми будь-якого віку, але завжди чітко і конкретно, не використовуйте евфемізмів.
Горювання – це дуже складний та довгий процес, може відбуватися рік, може більше. Це дуальний процес, як на гойдалці: то наче все в порядку, ніяких проявів скорботи взагалі, веселі, все нормально, а потім істерика, сльози, крики, прояви агресії. Тому наголошую, підтримка таких діток надважлива.
