Жіноча гімназія де наразі розташований ліцей №2 має дивовижну історію, про це розповіли на сторінці туристичного сайту міста — Visit Vinnytsia.
Одна з перших будівель геніального архітектора Григорія Артинова у стилі модерн – жіноча гімназія. Яка, до речі, стала першим таким закладом в усьому Подільському регіоні. Її було засновано 1 липня 1900 р., коли було призначено начальника гімназії та наглядачку. Досі переповідають легенду про її суворість до учениць, коли вона одягала лорнет у черепаховій оправі і прискіпливо оглядала білі комірці на формі підопічних та вимірювала довжину їх суконь лінійкою. Порушення суворо каралось, інколи аж до виключення із закладу.
Гімназію будували рік – до цього залучили 60 каменярів. Цю справу довірили купцю Аврааму Мар’янчику. Будівля обійшлась в астрономічну на ті часи суму – 47 тис. карбованців. Але для міського голови Миколи Оводова та Міської думи цей проєкт був вкрай важливим, бо місто наприкінці XIX ст. швидко змінювалось, створювались нові виробництва, збільшувалось населення і потреба у розвитку освіти була дуже гострою.
У своєму первинному вигляді приміщення являло собою двоповерхову споруду, 2-й поверх головного фасаду якої прикрашала велика трьохцентрова скляна арка. У перший рік роботи закладу за парти сіли 189 учениць (у 1917-му їх було уже 422 – гімназія була популярною). При цьому вступати сюди могли собі дозволити лише дівчата із заможних родин, тому що навчання було дороговартісним.
Їм викладали різні предмети: французьку та німецькі мови, латину, гімнастику, космографію (наукова дисципліна, що вивчала будову Всесвіту), гігієну тощо. Закон Божий викладав відомий священник і педагог, дослідник історії Поділля Іван Шипович. А малювання – художник В’ячеслав Коренєв, один із засновників і перший директор Вінницького краєзнавчого музею. У 1902 році в гімназії давав приватні уроки гри на роялі творець легендарного «Щедрика» Микола Леонтович, який одночасно працював учителем музики у Вінницькій церковно-учительській школі. Геніальний композитор тоді саме одружився і молодій родині потрібно було «ставати на ноги».
Цікавий факт – перші трамваї, які почали ходити у Вінниці із жовтня 1913-го, рухались за маршрутом «Вокзал — Жіноча гімназія».
Під час Першої світової війни до приміщення гімназії на навчання у другу зміну перевели реальне училище, де здобували освіту чоловіки, щоб вивільнити будівлю училища під потреби військового шпиталю. А у 1919-му тут містились відомства уряду Директорії УНР: Міністерство фінансів, Державний банк, Департамент державної скарбниці, кредитна та загальна канцелярії. За більшовицької влади в будівлі створили 7-річну трудову школу, а в другу зміну тут проходив навчальний процес акушерської школи, фармацевтичного технікуму та курси медичного персоналу.
Коли тут з’явився 3-й поверх і зникла арка на головному фасаді? У багатьох публікаціях міститься інформація, що у 30-х роках ХХ ст. Але є і такі, де зазначається, що це сталося у повоєнні роки, коли реконструкція здійснювалась за проєктом архітектора Антонія Крейчі.
Вочевидь, плутанина виникла через те, що у Другу світову війну тут були німецькі казарми 109-й шуцманшафтбатальйону, комендатура міської поліції із карним відділом, а також пункт меддопомоги. Коли окупанти відступали – будівлю підірвали, і вона зазнала серйозних руйнувань. Тому її відбудували знову. Наразі зовні «артинівських» елементів залишилось більше, бо всередині від проєкту найвідомішого вінницького зодчого збереглись лише арки у коридорах та хвилясте склепіння над центральними сходами. Та й воно дивом дійшло до наших днів – радянська влада, коли надбудовувала 3-й поверх, з метою економії матеріалів розібрала «артинівську» стелю 2-го поверху і використала її при будівництві 3-го.
Із легенд закладу уже наших часів варто розповісти про укриття ліцею №2, куди зараз спускаються діти під час повітряних тривог через терористичні обстріли уже російських окупантів. У школі достеменно не знають, коли це укриття було збудовано – документи не збереглися. І десятками років туди ніхто не заходив. А коли свого часу спустились вперше – виявили дві замуровані кімнати. І так народилась шкільна легенда про те, що звідси був прокопаний таємний хід прямісінько до ставки Гітлера. Звісно, коли почали наводити лад в укритті, виявилось, що це не більше, ніж чиясь фантазія.
