Духовну опіку над військовими отець Богдан взяв у далекому 2017 році. Разом з волонтерами виїздив у прифронтові мобільні шпиталі Лисичанська та Сєвєродонецька, що на Сході.
Офіційно капеланом ЗСУ отець Богдан став у перші місяці повномасштабної війни в Україні. Одразу як створили службу військового капеланства.
Зараз отець Богдан є капеланом ЗСУ ПЦУ військово-медичного клінічного центру Центрального регіону. Опікується усіма його шпиталями та 7-мою окремою автомобільною санітарною ротою.
Напередодні професійного свята – Міжнародного дня військового капелана говоримо з отцем Богданом про капеланство як явище, його особливу місію на духовному фронті країни та інше
“Капелан – це перш за все священнослужитель, людина, яка давала обіцянку Богу бути гідним, чесним, відповідальним і належним прикладом життя, яке подав сам Спаситель.
Яка б ситуація не склалася капелан завжди повинен бути поруч. Колись як побратим, колись як друг, подекуди навіть як духовний батько. Тобто це людина, яка несе в більшості виклики й тягарі воїнів в духовній сфері. Намагається розрадити, допомогти, вивести з тієї чи іншої психологічної ситуації або стану, – каже отець Богдан.
Як ставляться до капеланів самі військові? Наскільки вони усвідомлюють вашу роль на духовному фронті країни?
“Сьогодні між військовими та капеланами є найбільш цінне, що може бути – довіра. І цей довжелезний шлях назустріч один одному ми зробили разом. Більше ніхто не має сумнівів щодо ролі духовника на війні. Це ж стосується і конфіденційності сповідей захисників. Однак так було не завжди. Раніше вони думали, що капелан – це хтось дуже близький до замполіта. Якому нічого лишнього не можна сказати, щоб не мати неприємних наслідків. Слава Богу, зараз наші воїни стали більш відкритими, і з ними стало легше працювати. Тут на війні вони зрозуміли що Бог справді є, він не далеко, а зовсім поруч. На жаль, війна — це явище, де людина радикально переосмислює життєві цінності”.
З 2022 року Ви опікуєтесь військовими медичними закладами центрального регіону. Як справляєтеся один з такими викликами?
“Я не один, зі мною Бог! А ще маю кількох помічників-капеланів в реабілітаційних шпиталях закріпленого за мною регіону. Потрохи, але капелани заходять в частини. Наразі багато хто просто опікується пораненими воїнами. Загалом, відвідуємо ті військові частини, які мають в нас потребу. Ціль ПЦУ аби кожен шпиталь, як і військова частина, мали свого капелана. У цьому питанні нас підтримує і держава. Військові капелани активно проходять навчання за спеціальною програмою підготовки військових капеланів у навчальному центрі ЗСУ, Нацгвардії та Держприкордонслужби. Сподіваємося, що після приєднання до єдиної помісної церкви України капеланів, яких нам так не вистачає, стане більше – вони зможуть вільно та на законних підставах підтримувати наших хлопців”.
Розкажіть про випадок, який найбільше запам’ятався під час Вашої служби?
“Їх на щастя не один. По волі служби, я маю доступ до реанімаційних відділень шпиталів, де перебувають військові в особливо важкому стані. Я бачу батьків цих героїв, які майже втратили від горя віру. Вони часто запитують, хіба можна щось зробити з майже бездиханним тілом рідної людини? Тоді я говорю, що капелан – це в першу чергу духівник. Його молитва за зцілення душі пораненого дає можливість стабілізувати й фізичне тіло. Головне – це віра та молитва.
Найвищою нагородою для мене є моменти, коли я бачу як за місяць-два уся родина прогулюється парком шпиталя. Я підходжу, обіймаю їх, бачу батьківські сльози в очах. Саме такі щасливі історії бадьорять мою душу й надихають на подальшу роботу”.
Як поповнюєте власні духовні ресурси, що допомагає відновлюватись?
“Напочатку служіння було дуже-дуже важко, але людина пристосовується до всього. У цьому моя місія як духівника – нести тяготи людського буття. Звісно, на цій дорозі часто трапляються особистий смуток, падіння, вигорання. Віднайти сили мені допомагає звершення Святої Літургії, під час якої я причащаюся Святих Христових Таїн. Це поповнює мої сили, очищає від смутку та дозволяє мені продовжувати свою світлу справу. Неабияк наповнююсь ресурсом, коли бачу позитивні результати від своєї роботи. Це такі емоції, які словами не передати!
Щоб не було ми повинні розуміти ціну того, за що стоїмо. Головне наразі те, що зло повинно бути зупинено! Знаєте, нам випало жити в історичний час. А тому маємо всі разом стати на протистояння в боротьбі із цим злом. Інакше ми втратимо Батьківщину, справжню істину віру, яка веде до спасіння, втратимо свободу – то найцінніше, що може бути у людини. Людина ніколи не зможе відчувати себе щасливою, якщо вона не буде вільною, і це аксіома. Саме за це ми зараз стоїмо та виборюємо”.
