Сучасна вінницька місцевість Малі Хутори та частина міської територіальної громади село Вінницькі Хутори свого часу виникли як хутірні господарства вінницьких міщан. Власне, цей факт досі збережений у назвах поселень, йдеться в публікації Музею Вінниці.
Сьогодні розповідаємо про Вінницькі та Малі Хутори наприкінці XVIII століття. Додатково згадуємо два поселення, які нині вже не існують.
У «Топографічному описі Подільської губернії 1799 року» Вінницькі Хутори називають «село Хутори Старі». Як і в наш час, воно розташовувалось на лівому березі річки Віннички і належало тоді Вінницькому магістрату. В селі діяла «стара дерев’яна церква грекоросійська». Після другого поділу Речі Посполитої та окупації сучасної Вінниччини Російською імперією, нова влада перетворила унійну (греко-католицьку) церкву Георгія Великомученика (колишній Вознесенський монастир) на православну. Варто зазначити, що цей храм проіснував до 1960-х років, коли його розібрали під час «хрущовської» антирелігійної кампанії.
Поруч з церквою існувала «невелика школа і священницький дім з невеликим при ньому садом у якому росли фруктові дерева яблуні, груші та вишні». У володіннях священнослужителя також були виділені церкві орні землі.
У тогочасних Старих Хуторах діяли дві дерев’яні корчми та ґуральня. Вони перебували в оренді в євреїв за 1 480 польських злотих.
На річці Вінничці розташовувались два млини, які належали міщанам. Будинки в селі були «розташовані за звичаєм нерегулярно і дуже просторо з невеликими садами…». Станом на 1799 рік там нараховувалось 139 дворів та 800 мешканців, переважно міщан.
Поселення було оточене з двох сторін лісом, а з третьої та четвертої сторони річкою Вінничкою.
Орієнтовно між Старими Хуторами та Щітками розташовувалось село Кайдашиха (також відоме як Кайдачиха). У наш час такого поселення не існує, адже воно стало частиною Вінницьких Хуторів. З «Топографічного опису Подільської губернії 1799 року» дізнаємося, що:
«Село Кайдашиха старостинське, а за життя поміщиці Анни Хамцової належало їй розташоване на крутому березі правої сторони річки Вінниці. В цьому селі стара дерев’яна корма з ґуральнею… Млин мучний наливний на одній греблі… Усе це перебуває у євреїв у оренді за 400 польських злотих. Селянські будинки розташовані за звичаєм нерегулярно і один від одного дуже просторо, при них невеликі сади…
Село оточене з трьох сторін пасовиськами, а з четвертої сторони річкою Вінницею».
В селі налічувалось 7 дворів та 38 мешканців, більшість з яких були підданими.
Сучасні Малі Хутори в описі губернії називають «Хутір Петьки, що належить Вінницькому міському магістрату». Ймовірно, назва вказана з помилкою, адже трохи згодом це поселення називали Педьками.
В селі діяла нова дерев’яна церква на честь апостола Івана Богослова та невелика школа. Також там була стара дерев’яна корчма, де євреї торгували завезеним з різних місць вином. Корчма перебувала в оренді у євреїв за 1 700 польських злотих. На річці Вінничці розташували шість млинів на шести греблях.
Як і в Старих Хуторах, «міщанські будинки розташовані за їхнім звичаєм нерегулярно й один від одного просторо з невеликими садами з частиною фруктових дерев».
Поселення було оточене з трьох сторін пасовиськами, а з четвертої річкою Вінничкою. Там налічувалось 67 дворів та 499 мешканців, переважно міщан.
Приблизно між Слобідкою Дубицьких (нині район вулиці Дубовецької) та Педьками в ті часи існувало село Кажаниха (також відоме як Казаниха). У описі губернії 1799 року вказується, що:
«Село Кажаниха Анни Хамцової і перебуває в її володінні, має розташування підвищене, але рівне, частково по пологому нахилу лежить на суходолі.У ньому стара дерев’яна корчма з ґуральнею… Вироблене тут вино в тому числі відвозять на продаж до Вінниці. Млин наливний на одній греблі… Усе це перебуває в оренді у євреїв.
Селянські хати розташовані за звичаєм нерегулярно і дещо просторо, біля них невеликі городи. Село оточене з усіх сторін орними полями».
В селі було лише сім дворів та 30 мешканців, переважно кріпаків.
Варто зазначити, що Кайдашиха і Кажаниха існували як мінімум з початку XVII століття. Орієнтовно після 1613 року вінницький староста Валєнти Калиновський записав тутешньому осередку ордену єзуїтів 30 000 злотих на селах Кайдашиха і Кажаниха, а також Бондурівка і Пісочин у Брацлавському повіті.
