На стінах Калинівської школи № 4 відкрили меморіальні дошки, щоб увіковічити пам’ять загиблих Героїв Сергія Перегончука та Василя Мазура. Також на честь оборонців України висадили два дуби, на території школи, біля них встановили пам’ятні знаки у вигляді військового жетона. А учні провели акцію «Ангели пам’яті» пов’язавши на гілки дерев янголів, які символізують пам’ять про загиблих за волю та незалежність України.
На відкриття меморіальних табличок прийшло багато жителів громади. Зі словами про звитягу та мужність Героїв до присутніх звернулись начальник секції персоналу 14 бригади підполковник Сергій Осташевський й начальник служби зв’язків з громадськістю 59 окремої мотопіхотної бригади ім. Якова Гандзюка майор Сергій Цехоцький. Пригадали життєвий шлях та вдачу.
Сергій Миколайович Перегончук
Життя Сергія Перегончука було коротке, проте яскраве наче спалах зорі на світанні. Все що мав у житті досягнув сам, своєю сміливістю і прагненням, щоб усе було як найкраще. Здобув вищу освіту, а у 2014 році став на захист України.
Служба у військовій частині 3028 Національної Гвардії України. Робота інструктора з особовим складом йому дуже подобалась. Його мужність і відвага, бажання Перемоги були прикладом для усього особового складу.
В родині його любили, вчили працювати, добре навчатись, жити чесно і справедливо. І він жив, як навчили тато і мама. Смерть Сергія назавжди поділила життя рідних на до та після. Сиротами залишились донечка Софія і син Андрій. Без коханого чоловіка лишилась дружина Ольга. А Сергію назавжди буде 46…
За спогадами рідних, знайомих та побратимів, був щирим, відважним, ніколи не кривив душею та мав загострене почуття справедливості. Був готовий завжди прийти на допомогу, таким його запам’ятали товариші по службі, з якими він брав участь у боях під Білою Церквою, під Києвом, в Бучі, Ірпені, Мотижині, на житомирській трасі, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Білогорівка там він отримав поранення. Після лікування знову повернувся в стрій.
Життєва дорога Сергія Миколайовича закінчилась під населеним пунктом Спірне на Донеччині.
За мужність і героїзм нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медаллю «Захиснику Вітчизни», орденом «За мужність III ступеня». Військове звання капітан отримав посмертно.
Василь Сергійович Мазур
Життєва дорога Мазура Василя Сергійовича була дуже короткою. Все про що мріяв, все що планував на життя обірвалось раптово з ворожою кулею у свій 21 рік.
Всі хто пам’ятає Василя його друзі однокласники, бойові побратими згадують його щиру посмішку і життєвий позитив, а ще бажання досягти в житті багато чого хорошого.
І професію Василь вибрав саму мирну, він став кухарем. Саме це була його мрія і вона збулась, і він почав самореалізовуватись. Де б він не працював залишав лише гарні враження, а його погляди на життя і справи, які він робив були переповнені патріотизмом і великою любов’ю до України.
Війна увірвалась у Василеве серце і бажання, захищати та бити ворога, стало вище за всі благання рідних. 59 Окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка, навчання в піхотному училищі в Збройних сил Латвії. Все це надавало Василю сил і бажання боротись заради перемоги.
Обірвалось життя Мазура Василя 4 грудня 2022 року теж на Донеччині біля Водяного.
В неутішному смутку залишились наречена Зіна та мати.
