Вулиця Кропивницького, розташована у середмісті Вінниці, названа так на честь руського шляхтича, державного діяча Речі Посполитої Михайла Кропивницького. Впродовж свого існування вона шість разів змінювала свою назву і тричі йменувалася саме на честь Кропивницького, розповідають в Музеї Вінниці.
«Сьогодні публікуємо статтю директора Музею Вінниці Олександра Федоришена, у якій детальніше розкривається особистість вінницького шляхтича», – йдеться в публікації.
Роки народження і смерті Михайла Кропивницького, на жаль, невідомі. Він був сином шляхтича Северина Кропивницького, брацлавського земського писаря, дідича села Комарова (нині Вінницький р-н Вінницької обл.) та державця с. Шкуринці. Села яке вінницький староста Юрій (Єжи) Струсь на чолі загону чисельністю 2 000 осіб силою відібрав у їхньої родини шляхом збройного нападу 8 березня 1582 р.
До речі, скарга Северина з детальним описом збитків, завданих родині Кропивницьких під час так званого «наїзду» на Шкуринці, є унікальним джерелом шляхетського побуту кінця XVI століття. Окрім того, у ній йдеться про п’ять викрадених «шабель пахолчих, барвених … роботи Вінницької», що підтверджує факт існування у тогочасній Вінниці центру цехового виробництва холодної зброї.
Протягом декількох десятків років (1616 – 1640 рр.) Михайло Кропивницький займав статусний шляхетський уряд підсудка Брацлавського воєводства, виконуючи таким чином обов’язки помічника судді земського суду, а в разі потреби – замінюючи його. Це була виборна посада, що затверджувалась королем зі списку кандидатів, наданого місцевою шляхтою. А в проміжку між 1613-им та 1635 роками він п’ять разів (за іншими даними – вісім) представляв Брацлавське воєводство на сеймі Речі Посполитої.
Бувши палким поборником конфесійних прав православних, у 1629 р. вінницький шляхтич став одним з авторів тексту сеймової конституції про погоджувальний церковний собор між православними та прихильниками унії, який, на жаль, не виправдав покладених на нього надій щодо релігійного порозуміння та можливого об’єднання східних християн на українських теренах.
У 1632 р. Кропивницький увійшов до складу сеймової комісії разом із трьома земськими послами, двома сенаторами та майбутнім польським королем Владиславом IV.
Розроблений комісією документ «Статті заспокоєння руського народу» був величезним досягненням української православної шляхти:
- було легалізовано статус православної церковної ієрархії,
- прихильникам східного обряду дозволено фундувати нові собори та монастирі,
- засновувати церковні братства,
- друкарні та школи,
- офіційно гарантувалось право вільного переходу з унії на православ’я та навпаки.
Після обрання Владислава королем та складення присяги на виконання всіх статей ухваленого акту від імені православних Речі Посполитої за «розумно розглянуті наші просьби і справедливий їх розсуд» подяку йому склали два делегати: майбутній митрополит Петро Могила та його товариш і брат по вірі Михайло Кропивницький.
Вінницький слід урядника важко переоцінити: за його сприяння у першій половині XVII століття місто отримало цілих два православних монастирі: у 1616 р. Кропивницькі фундували Вознесенський братський чоловічий монастир (згодом при цій обителі кілька років функціонував відкритий Петром Могилою колегіум у статусі філії Київської академії), а в 1635 р. за власні кошти Михайло наділив міську парафію св. Марії земельними угіддями, перетворюючи її на жіночий монастир Благовіщення (спадкоємцем тієї фундації нині є діючий жіночий монастир Святої Трійці в містечку Браїлів).
На честь Михайла Кропивницького в 1910 р. з ініціативи керівника археологічної комісії при Вінницькій міській управі, отця Івана Шиповича була перейменована вулиця навпроти костелу Діви Марії Ангельської, що в історичному центрі міста. До цього її називали Монастирським провулком.
Після початку радянської окупації у 1921 р. вулиця стала Комуністичною, у 1941-му – знову Кропивницького, а за три роки – вдруге Комуністичною. Вже після відновлення Незалежності, у 1992 р. Вінницька міська рада повернула їй історичне найменування – вулиця Кропивницького.
