Наша редакція спрямувала на адресу Вінницького міськвиконкому запит: “Чи отримували під час війни міський голова та його заступники премії, надбавки та інші матеріальні пільги з бюджету міста Вінниці, тобто за кошти платників податків”?
Отримали формальну відписку і відмову у відповіді на офіційний інформаційний запит.
Що у даному випадку цікавого.
Керівництво міськвиконкому могло б чесно відписатися з посиланням на бюджет на нормативні документи, які регулюють роботу структур місцевого самоврядування. Але чиновники просто і зухвало не бажають спілкуватися з громадою. Чому? А тому, що уже років з 15 почала утверджуватися така практика — “Я начальник — ти дурень”. І ніякі “Прозорі офіси” тут не допомагають. Міськвиконком залишається абсолютно закритою від вінничан установою.
Проблема (для чиновників) тут в іншому. Після перемоги України до Вінниці повернуться бійці, у яких не буде зайвих питань щодо процедури запиту. І вони можуть запитати більш наполегливо, ніж ЗМІ і щодо землі в межах міста, якої хронічно не вистачало захисникам України, і щодо забудов і забудовників, як отримували землю там, де її отримувати не можна (стадіон, наприклад), і щодо ТРЦ, які будують скрізь, де лише можна. І чиновникам буде дуже непросто відповісти на низку неприємних запитань.
Тож сьогодні громадянське суспільство дає шанс функціонерам міськвиконкому стати ближчими до громади. А функціонери з незрозумілих причин цей шанс змарновують, даючи відписки в стилі пізньої «радянщини».
Що ж, це їхній вибір. І їхнє майбутнє.
Від себе можемо сказати тільки те, що вінницька міська влада за останніх 15 років поступово вичерпує власний потенціал креативних ідей та корисних рішень для громади. А відсутність політичної конкуренції охолоджує усіляке бажання займатись проблемами вінничан, на противагу вирішенню проблем власного добробуту.
І про останній пункт міська влада звітувати, звісно, не хоче.
Хоча — доведеться.
