Війна згуртувала громади Вінниччини, це переконливо доводить приклад Немирівської громади. Про війну, згуртованість, взаємодопомогу та велику роботу на Перемогу розповіла в інтерв’ю координаторка ГО «МИ – ВІННИЧАНИ», депутатка Немирівської міської ради Галина Павленко.
За словами Галини Павленко, вже у в перші дні війни пори розгубленість вдалось проводити велику роботу і залучити більше шести сотень донорів, які готові були здати кров на потреби постраждалих та поранених.
«Просто без упину телефонували люди і пропонували, що вони можуть приїхати, прийти сім’ями, родинами, колективами та здати кров. Вже тоді було зрозуміло, що громада згуртована. Спільна біда зробила нас дружніми, як ніколи», – каже пані Галина.
Як розповідає координаторка ГО «МИ – ВІННИЧАНИ», в якийсь момент всі люди й знайомі й не знайомі, які несли допомогу на блокпости, допомагали, організовували стали рідними. Виникало відчуття спорідненості з усіма. На підтвердження своїх слів вона розповідає один випадок:
«Ми приїхали з зовсім незнайомою людиною, спочатку ми з нею готували їсти в неї вдома, а потім приїхали в місце де молодь і батьки цієї молоді робили коктейлі (запальні суміші РЕД.). А це була вчителька і вона приходить, а там багато її випускників її учнів, вони всі заклопотані. Всі роблять свою справу, вони на нас не зважають. Вона каже, «Слава Україні!». І цей гурт весь відповідає, «Героям Слава!» і від цього просто йдуть мурахи по шкірі. Це такі відчуття, які треба ставити у скарбничку почуттів і запам’ятовувати на все життя», – пригадує Галина Павленко.
Розповіла пані Галина і про створення волонтерського центру у Немирівській територіальній громаді.
«Цей центр був створений дуже органічно. Просто люди однодумці робили свою справу, а потім ми зрозуміли, що якщо разом згуртуватись і робити кожен те що він може найкраще то результат буде ліпший. І таким чином з’явився єдиний волонтерський центр Немирівської громади», – розповідає координаторка.
За її словами, у центрі залучено багато молоді. Пані Галина переконана, що з такою молоддю на Україну чекає світле майбутнє. Адже юнаки та дівчата чергували в центрі цілодобово і були готові робити усе для Перемоги, усе для допомоги.
«В нас два місяці цей центр не закривався ні на одну хвилину. Коли відновилось навчання, в перервах між розвантаженням та завантаженням бусів вони сідали робили практичні роботи, робили лабораторні роботи. І просто збоку послухати їх розмови, як вони говорять про Україну, як вони говорять про історію України…. Просто коли відчуваєш втому приходиш в портал і слухаєш, як ця молодь говорить і хочеться жити, і хочеться щось робити. І ти розумієш, що в тебе не має шансу десь помилитись і треба вкластись на максимум», – каже Галина Павленко.
Крім молоді участь у волонтерських роботах брали люди різного віку і статків. Кожен намагався допомогти бодай чимось. Люди похилого віку з невеличкої пенсії примудряються нести щодня хоч щось. І цей приклад єднання і взаємодопомоги дійсно вражає.
Більше дивіться у повній відео версії інтерв’ю ↑
