Ми продовжуємо серію публікацій про “Українську культуру під час війни”. Щоб дізнатись: Як впливає війна на музичну культуру на театр? Які нові твори, трактування класичних творів чи переосмислення вже можна почути та побачити. Як це відобразиться в майбутньому? Та на скільки культурні зміни трансформують та виховують суспільство? Ми звернулись до Ірини Френкель, заслуженої артистки України, експертки з питань культурної політики та директорки Українського центру культурних досліджень.

Отже, читайте аналітику від експертки, це дуже цікаво:

Перш ніж говорити про зміни, що відбуваються сьогодні в театральній та музичних сферах, під час військових дій, я хочу поставити питання, а що саме ми розуміємо під музичною культурою та театром? Якщо ми сьогодні говоримо про професійну сферу в контексті поставлених питань, то маємо чітко розуміти що мова їде про мистецтво та його роль у вихованні та/або трансформації суспільства. 

Мистецтво будь-якої держави не існує в умовах вакууму. Воно є віддзеркаленням культурного коду народу, який мешкає на території Держави. В цій площині виникає низка питань. 

З одного боку: Що є тим самим українським культурним кодом і як він трансформується під час військових дій? Яким чином це позначається на мистецькому продукті, який створюється в особливих умовах та під впливом різноманітних психологічних, фізичних та емоційних чинників? 

З іншого боку, що є причиною для розв’язування війни в Україні з боку агресора?  – «денацифікація», що пов’язана із «денаціоналізацією» та тісно переплітається з культурної політикою? За змістом «денацифікація» це «силова зміна культурного коду країни»

Проте чи є вона вірно сформованою з боку агресора, можна зрозуміти, проаналізувавши процеси, що почали відбуватися в середині українського суспільства відразу після початку військових дій. У випадку з нами, рашисти прорахувалися. Вони не знайшли відповіді на питання, що поставлені вище. Замість силової зміни культурного коду, отримали пробудження глибинної історичної пам’яті народу: суспільство об’єдналося, самоорганізувалося та разом з військовими змогли дати гідну відсіч, зірвавши плани ворога щодо бліцкригу. 

Якщо розглядати культурний код як набір означувальних практик в галузі мистецтва і культури, то для зовнішнього споживача, український культурний код залишається в рамках традиційних зразків української культури. 

Довга традиція відсутності власної державності примушує нас останні тридцять років наново формувати «портрет» України назовні. Враховуючи, що у світі існують «радянські» стереотипи сприйняття України, як то шаровари, борщ, галушки, сало, які нав’язувалися світу багато років, а особливо за радянських часів, та до яких після революції Гідності почали додавати інші маркери, наразі виникає необхідність переосмислення в першу чергу нами своєї ідентичності. Переосмислення ідентичності відбувається і презентується назовні виключно за допомогою професійного мистецтва: театрів, музичної культури, виставкової діяльності тощо. В такому випадку мова також іде про інструменти «культурної дипломатії» – позиціювання держави через емоційне сприйняття її образу. Під час військових дій процеси пришвидшуються і ми є свідками глибинних історичних змін формування нації, в якому креативний сегмент та саме мобілізація митців відіграють ключову роль. 

30 років Незалежності України, з яких ми понад 20 років знаходились в ціннісної дезорієнтації суспільства, призвело країну в гуманітарну кризу. Вперше про формування ідентичності Незалежної України заговорили під час Революції Гідності у 2014 році. Процеси, що відбувались в культурній політиці булі спрямовані саме на формування або модернізацію українського культурного коду. 

Після 2019 року культурна політика, яка ще не набула сталості, а знаходилася в початковому стані, знов потерпіла зміни. Ці зміни не встигли вплинути на суспільство, тому що 2019 рік ми закінчили за планами попереднього уряду, а 2020 рік обмежив роботу установ культури у зв’язку із COVID – 19, а зміни які пропонувалися з боку новостворених варіантів від культурноміністерських формувань різних ґатунків та назв, в більшості своїй мали декларативний характер та викликали супротив вже сформованого креативного класу.   

Проте, ті, які напевно доповідали в Кремлі про культурно-політичні процеси на основі аналізу документів, не врахували глибинність запущених процесів, що відбулись за п’ять післяреволюційних років та настрій галузі, яка спрямовувала свої дії та культурні продукти на українізацію суспільства. Результати цього ми чітко бачимо в окупованих містах, коли Схід і Південь України виходить під прапорами Держави та скандує що Херсон (Мелітополь, Каховка, Енергодар та інші) – це Україна!

Все це зміцнило горизонтальні зв’язки в мистецькому середовищі, що довело абсолютну спроможність «креативного батальйону» під час військових дій.  

Таким чином за півтора місяця військової агресії створено діджітальний ресурс української музики із розташуванням нотного матеріалу для виконання оркестрами, ансамблями, солістами української музики. Як зазначив Тарас Демко (керівник органного залу у Львові), понад 500 звернень іноземних виконавців до цього ресурсу протягом місяця свідчить, що інтерес до українського академічного музичного мистецтва є високим, враховуючи, що ресурс створено наприкінці лютого 2022 року. 

Змінилась робота театральних та концертних установ: Мистецькі акції, які відбуваються просто неба в українських містах «Вільне небо», «Відкрита музика міста», музичний фестиваль Kharkiv Music Fest в метрополітені міста для людей, які живуть в метро вже другий місяць – вражають масштабами та незламністю митців, які опинилися також у дуже скрутних умовах без можливостей нормальних репетицій та підірваному душевному стані. Артисти та музиканти створюють творчі бригади та виступають перед військовими. Багато відомих артистів та музикантів є культурними дипломатами, звертаючись англійською до урядів країн і показуючи власні записи зруйнованих міст та населених пунктів, підтримують мешканців виступами та спілкуванням, особливо під час обстрілів у бомбосховищах. 

Musicians play for people living in a metro station used as a bomb shelter in Kharkiv on March 26, 2022, during Russia’s military invasion launched on Ukraine. (Photo by Aris Messinis / AFP)

Яскравим прикладом на сьогодні є робота Хмельницького академічного театру ляльок, який перетворився на центр Арттерапії для дітей, зокрема дітей – переселенців. Окрім вистав, діти мають можливість скоштувати смаколики, погратися з артистами, поспілкуватися з улюбленими героями. Сьогодні я побачила оголошення про пошук вчителів української мови, яку в ігровій формі в стінах лялькового театру будуть вивчати діти – переселенці зі східних регіонів України. 

Український центр культурних досліджень, який я очолюю, збирає такі практики з другого дня війни й вже цієї п’ятниці відбудеться онлайн конференція «Кращі культурні практики установ культури України під час військових дій». 

Окремо необхідно наголосити про тенденції, які можна спостерігати останнім часом з  боку закордонних культурних установ стосовно нас:

  • Українські солісти, маючи контракти за кордоном, відмовляються виступати з артистами з країни – агресора на одній сцені;
  • Режисери та диригенти відмовились від виконання російської музики, зосередившись на українському контенті – в цьому їх підтримують багато концертних організацій світу, що є сприятливим задля популяризації саме українського мистецтва;
  • Театри та філармонії світу зі свого боку розривають контракти з митцями з росії, які підтримують військову агресію проти України;

Як це не печально, проте саме війна дає нам шанс заявити про себе в повний голос на світовому культурному ринку та, нарешті змінити уявлення про мистецтво України яке є європейським за своїми ознаками. 

Для мене особисто український культурний код «зашитий» в сучасному мистецтві, яке відображає сьогоденні тенденції формування української спільноти. 

Український театр потужно заявив про себе, коли Національну спілку театральних діячів України у 2016 році очолив Богдан Струтинський, народний артист України – генеральний директор та художній керівник Національного академічного театру оперети.

За післяреволюційні роки театральні, оперні постановки стали україномовними. З’явились сучасні постановки, яких немає навіть в європейських інституціях. Глядач повернувся до театрів, а українські артисти не лише отримали можливість гастролей по світу, а й почали активно працювати за контрактами в закордонних театрах. Українські театри стали учасниками міжнародних мистецьких платформ, що пожвавило кількість творчих міжнародних проєктів в Україні та про українські театри почали говорити у світі. 

Можна навести багато прикладів «українізації» театрального та оперного культурного продукту після 2014 року. Це пов’язано із цільовими замовленнями та зі шляхами комплексної підтримки з боку Держави. Необхідно зауважити, що на де які постановки реагували театральні критики в росії. Так багато негативу викликали переклади опер українською мовою, зокрема опер Петра Чайковського. Це було маркером, який вказував на те, що національні театри вибрали для себе свій шлях – шлях «без російського театру». Санкційні списки з боку Міністерства культури України та квота на український культурний продукт створили передумови саме для розвитку українського мистецтва. Якщо Ви згадаєте наш міжнародний фестиваль OPERAFEST TULCHYN- , то я маю обов’язково наголосити, що оперний контент національних театрів виконувався українською, або мовою оригіналу, проте з українським перекладом. 

Дискусія, яка виникла в українському мистецькому середовищі останній місяць, щодо можливості примирення російської культури та української культури дає надію на наступні позитивні тенденції щодо формування національного мистецького продукту на всіх рівнях, в тому числі регіональних, та оптимістичне завершення мистецької декомунізації:

  • З репертуарів театральних та концертних установ безповоротно підуть твори російських і радянських композиторів та письменників.  
  • Ми будемо мати 100% україномовний контент;
  • Виникнуть такі театральні форми як «мобільні вистави» з мінімальним декоруванням та обладнанням;
  • Розвинуться драматичні жанри, які будуть пов’язані із трагедією, яку ми переживаємо сьогодні;
  • Можу також передбачити розвиток жанру, який до цього не був розвинутим – Cabarett  – це театральні гумористичні етюди, які будуть пов’язані із військовими історіями, якими наразі заповнені соціальні мережі;
  • Українські музичні та театральні твори будуть мати шалений попит у світі принаймні протягом 5-10 років після нашої Перемоги. 

Цим необхідно скористуватися задля остаточного позиціювання України як країни з високим духовним потенціалом, який пов’язаний з європейськими цінностями. 

На тлі позитивних тенденцій для мене особисто залишаються відкритим єдине питання. Чи вдасться нам зберегти творчі склади наших театрів, враховуючи, що багато митців виїхали до інших країн, особливо зі східних регіонів України, в пошуках безпеки. Причиною для цього стала відсутність комплексної політики Міністерства, яка має передбачати культурно – дипломатичні місії закордоном за участі національних колективів з метою не лише підтримки та популяризації України та її боротьби, а й захисту українського культурного генофонду. 

Авторка Ірина Френкель,

Заслужена артистка України

Експертка з питань культурної політики

Директорка Українського центру культурних досліджень

Також, ви можете переглянути попередній матеріал, про візуальне мистецтво, в цій серії публікацій: Мистецтво під час війни, актуальне інтерв’ю у Вінниці

Попередня публікаціяУ Вінницьку районну лікарню передали сучасний апарат УЗД діагностики
Наступна публікаціяУ Вінниці нетверезий чоловік до смерті побив товариша

ПРОКОМЕНТУВАТИ

Введіть текст коментаря!
Введіть своє ім'я