На Вінниччині серед лісу зберігся табір партизанського об’єднання, яке діяло за часів Другої світової війни. Сьогодні в День Перемоги журналісти нашого видання навідалися в Чорний ліс, що в Калинівському районі аби розповізти вам про історію та пам’ять партизанського табору, яке діяло за часів окупації.
Пройшло вже 75 років з тих часів коли ще діяв даний табір. Сьогодні серед глухого лісу залишились окопи, бліндажі, криниця та меморіал героїв, які тут загинули. Знайти його достатньо складно серед глухого чорного лісу не знаючи координат та орієнтирів.
Під час візиту до табору журналісти зустрілись з місцевими жителями з села Супрунів, які наводили порядок у колишньому таборі. Під час розмови вони розповіли нам про історію своїх дідів, які страждали від катувань фашистів.
“Ми зазвичай приїздимо сюди кожний рік аби пригадати героїв та події тих страшних років. В наступному році ми плануємо відремонтувати паркан навколо меморіалу та пофарбувати його. Сьогодні ми його прибрали від сміття та поклали квіти адже зараз все меньше приїздять сюди люди. Раніше до табору приїздило багато місцевих селян, батьки яких були партизанами за часів окупації. Хотілося щоб люди не забували про те, що їм дали їхні предки та дуже не хотілося аби ті страшні часи не повторювалися сьогодні ” – повідомляє місцевий житель Володимир.
Також він розповів, що вижити в цьому лісі навіть і сьогодні досить важко без харчів, тому партизан тоді годували та забезпечували провіантом місцеві селяни ризикуючи життям. Тоді була продумана система подачі сигналу в разі появи есесівців.
“У одного з жителів була кружка з водою. Як тільки він бачив ворогів кружка падала на землю, а підпільники дуже миттєво тікали в ліс аби їх не схопили. Це були дуже важкі часи ” – доповнив Володимир.
Подібних таборів, які діяли у ті часи на Вінниччині було багато, але цей було досить складно знайти навіть німцям. Але цей має мабудь велику історію.
А почалася історія об’єднання в червні 1942 року. У Калинівці, в будинку Полянчука відбулося засідання керівників підпільних груп Калинівки, Павлівки, Одинокого, Курава, на якому було вирішено об’єднатися в Калинівську підпільну організацію і створити єдиний партизанський загін. Командиром призначили В. М. Месарош. Незабаром в селищі згоріли барак фашистських зв’язківців і радіостанція, а на аеродромі – склад пального. На залізничній станції однієї ночі було знищено 7 вагонів хліба. Почали зникати фашистські офіцери, поліцаї, старости. Люди всіляко саботували польові роботи. Не менш третини землі залишилося незасіяними. А влітку – добра половина зібраного врожаю не дісталася окупантам; колгоспники, за порадами підпільників, ночами розібрали його по домівках і поховали. Умови роботи підпільників були занадто важкими. Вся околиця кишіла гестапівцями і есесівцями. В кінці 1942 року гестапо напало на слід підпільників.
Почалися провали. На початку 1943 року гестапівці схопили з листівками Д. О. Блохіна і після тортур він був розстріляний. Заарештували Г. Бєлова та інших. Але вони розрізали тюремні грати і вирвалися з кігтів катів. З Павлівської групи схопили і замучили К. В. Волинця і його 12-річного сина Лесика. У ніч на 5 березня 1943 селі Котюжинці вистежили М. П. Архиповича. Увірвалися в квартиру місцевого вчителя, де він переховувався. У боротьбі з фашистами він загинув. Всього в ті дні фашисти схопили і закатували 23-х підпільників.
Багато груп підпільної організації, більшість каліновівскіх месників навесні 1943 перебазувалися в Чорний ліс. Разом з ними була і Л. Л. Волинець – партизанська мати.
Навесні 1943 року В. М. Месарош вибув в інший район. Командування загоном прийняв П. Т. Кугай. Комісаром став П. К. Волинець. Своїми діями загін все більше наводив жах на фашистів. Начальник поліції в Вінниці доповідав, що навколо «Вервольфа» в тих селах, де немає поліції, вже 6 тижнів, як старости сплять не в себе вдома, а в копицях сіна, що дії підпільних організацій і партизан не можуть бути зупинені ні німецькими військовими, ні політичними силами. А начальник таємної поліції писав, що з грудня 1941 по вересень 1943 року в цьому районі зареєстровано 1360 випадків.
Звістка про дії партизан швидко облетіла всі села Калинівського і оточуючих, районів. В Чорний ліс йшло все більше людей. К.Ю. Гуменчук, яку підпільники направили працювати в Калинівській табір військовополонених, влаштовувала пагони полонених і направляла їх в загін. Через кілька місяців в його підрозділах вже налічувалося близько 800 чоловік. Командування прийняв А.С. Мічковський, комісаром був Д.Д. Садовник (Васильєв). До осені 1943 року загін виріс і перетворився в партизанське з’єднання яке об’єднувало близько 1400 партизанів.
Після війни багато партизани за подвиги в тилу ворога були відзначені урядовими нагородами. А комісару загону П.К. Волинцю, в зв’язку з 20-річчям від дня Перемоги, посмертно присвоєно звання Герой Радянського Союзу.
Звільнили Калинівку частини 74-го стрілецького корпусу 14 березня 1944 року. Координаційний центр партизан більш не був потрібен і незабаром припинив існування. Сьогодні на його місці розгорнуто меморіал, збереглися могили керівників партизанської діяльності і розвідників.
