У Вінниці нещодавно архітектор Віталій Плясовиця писав петицію про збереження раритетних люків, які де-не-де ще трапляються у місті. Нагадаємо, що у петиції він пропонував створити робочу групу, яка має інвентаризувати їх для збереження чи передачі в колекцію до музею. Так наприклад лише на одній вулиці Льва Толстого з 12 люків вже 10 зникло у невідомому напрямку, писав автор. Тоді петиція не набрала необхідну кількість підписів, але не так давно архітектору прийшла навіть відповідь з міської ради.
Журналісти нашого видання вирішили перевірити чи дійсно на центральних вулицях є раритети, які можна було б зафіксувати для подальшого збереження. Майже кожного дня вінничани проходять повз люків у своїх дворах чи на вулицях міста та не помічають історію під ногами, адже саме вони також містять історію нашого міста з розвитком комунікацій середини 20 сторіччя. Під час огляду центральних вулиць зокрема переважна більшість — це оглядові колодязі радянського періоду. Їх виготовляли місцеві підприємства, які мали ливарне виробництво, а також є і люки виробництва інших міст. На деяких з них є написи «Г» «Т» чи «В», зазвичай такі символи означають вид комунікації, яка знаходиться у даному оглядовому колодязі.
Особливу увагу привертають рідкісні кришки періоду початку 20 сторіччя. Такі люки є сьогодні найціннішими серед історичних. На них є напис «Винницкий городской водопровод», які виготовляли на Вінницькому чавуноливарному заводі «Молот», нині завод тракторних агрегатів. Проте, як виявилось не всі вони були виготовлені у Вінниці, а з подібним написом виготовляли на заводі «Фрідмана», але де він знаходився невідомо.
Такі у місті знайти сьогодні вже досить важко, ми нарахували їх не більше десяти і зникають вони дуже швидко. Свою унікальність та історію вони несуть в собі тим, що саме їх першими почали встановлювати у місті після заснування міського водопроводу у 1912 році. Від звичних радянських вони мають трохи менший діаметр, а також є місце кріплення металевої ручки за допомогою якої раніше можна було її підняти без спеціальних засобів. Нині більшість з них, що зустрілись на вулицях міста мають стерті від віку літери на яких важко можна зрозуміти період їх виготовлення, а деякі і зовсім зафарбовані після того, як на них малювали смайлики до дня міста.
Ще декілька тижнів тому на вулиці Соборній ще був один із таких старовинних люків початку 20 сторіччя з написом «Винницкий городской водопровод Львович», але в ході реконструкції кабельної мережі Соборної, яка нині триває, люк зник у невідомому напрямку, а на його місці встановили сучасний з гербом міста.
Далі по періоду нам зустрічались кришки довоєнного часу. Зокрема це були кришки 1940 та 1941 року. На них зверху є характерний напис «НКПСМ», що у розшифровці означає Народний комісаріат промисловості будівельних матеріалів УРСР. Вони були виготовлені на заводі імені 1-го Травня у місті Верхньодніпровськ Дніпропетровської області.
У пошуках раритетних люків переглянувши вінницькі інтернет-сайти на одному з них зокрема на сайті «Вінницький трамвай» були зустрінуті не менш цікаві люки, яких вже давно немає у місті, а вони збереглись лише на фотографіях. Так один з них це люк "Кагановича", який був ймовірно виготовлений на ливарно-механічному заводі імені Л. М. Кагановича в районі Любліно міста Москви ще у 30-х роках. Він існував неподалік будівлі Вінницької міської ради ще до реконструкції площі у 2011 році.
Окрім цього там зустрілись кришки виробництва Ремера. Згідно з написом, їх виготовляли в Одесі, але де саме невідомо. Такий міні-люк не використовувався як оглядовий колодязь через надто маленький розмір. Одразу стало цікаво знайти під, що саме вони використовувались.
Після недовгих пошуків були знайдені подібні люки у Львові, їх використовували як пожежні гідранти. Тому саме такі невеликі за розмірами могли використовуватись в середині 20 сторіччя на центральних вулицях міста. Даний міні-люк довгий час існував поблизу «Троянди», але після реконструкції тротуару він зник. Пройшовшись по Соборній можна побачити такі подібні міні-люки, але на них немає ніяких написів і на старовинну вона зовсім не схожа.
Подібні до них є також міні-люки круглої форми, які схоже за літерою «Г» мають відношення до газопостачання, їх кількість також невелика.
Наступні кришки «Калушская аргель им. Т.Г. Шевченко Станиславского» зустрічаються у невеликій кількості як на ближньому замості так і на «Садках». Вони були виготовлені на Калуському заводі в Івано-Франківській області.
Далі за ними слідують кришки, які встановлювались у місті з розвитком мереж комунікацій. Таких у місті величезна кількість у різних районах міста та є їх основною складовою. Зокрема такі кришки були виготовлені на вінницькому 45-му експериментально-механічному заводі в ливарному цеху, Жадівському ливарно-механічному заводі (ЖЛМЗ) в місті Ульяновські випуск яких там розпочався ще з 1947 року. Серед них також є кришки виготовлені у Могилів-Подільському, Запоріжжі, Полтаві, Слов'янську та Керчі.
Сьогодні ж у місті встановлюють сучасні чавунні або пластикові кришки замінюючи старовинні, які не мають особливої цінності. Там де ще не так давно були історичні люки після крадіжок невідомими особами на отвори встановлюють тимчасові бетонні кришки. Під час огляду більшості кварталів центру міста все ж таки були помітні ті самі раритетні люки про які велась мова. Їх вже і не так багато залишилось у місті, адже вони постійно зникають у різних невідомих напрямках, тому було б важливо, аби такі історичні елементи комунікацій зберігались у музеях, адже про них є багато чого розповісти, як вінничанам так і туристам.
