Хто не знає історію, той не знає майбутнього. Але такий слоган підходе не для всіх. Так, молодь у своїй більшості навіть не має уявлення про те, що на місті теперішнього ТЦ Скай Парку знаходився гігант промисловості – взуттєва фабрика Яструб. Фабрика славилась на весь Радянський Союз якісним та довговічним у експлуатації взуттям. На фабриці відшивалось взуття для Щорса та його армії. У 50-х роках минулого століття на території фабрики був столярний цех.
Її історія починається з кінця 1900 року, коли польській поміщик Франциск Ярощенский викупив ділянку землі у Вацлава Соколовського. Спочатку вона мала один поверх, а потім у 1914 добудували 2-й.
Ось що розповідає про фабрику колишні вінничанки та співробітниця фабрики у мережі «Фейсбук».
Фабрика працювала в дві зміни. Перша зміна починалась в 6.40,закінчувалась 15.15. друга зміна розпочиналась 15.20, закінчувалась в 23.40. Були різні плани по змінному виробництву взуття і кожна зміна повинна була випустити 1 тисячу пар взуття. Але за зміну часто не давали виконувати план. На це були різні причини відсутність робочої сили, поломка машин. І для того, щоб наздогнати план часто працювали навіть по суботах.
На території фабрики працював фірмовий магазин в якому можна було придбати взуття. Цінова політика була наступною:
Сандалі дитячі 3-12 карбованців
Бурки дитячі 12 карбованців
Бурки жіночі 15-18к
Туфлі чоловічі 13-18к
Сандалі жіночі 8-15к
Пінетки до 5к
Контроль якості здійснювали працівники товароведи фірм взуття, які були во всіх містах колишнього Радянського Союзу. Вони робили все можливе щоб лишити фабрику без штрафу. Вони складали акти та писали маркування на взутті (ціну, артикул).
Відпустка працівникам фабрики давалась влітку, а відпускна компанія розпочиналась з травня. В цей час у приміщенні фабрики тривав ремонт.
Фабрика мала основних 6 цехів серед яких був електроцех, механічний, експериментальний, хімічний та допоміжні. Кожний цех відповідав за виготовлення свого виду взуття. Щоденно кожен цех, згідно генплану повинен був випустити по 2 тисячі пар взуття.
1-й цех випускав жіночі туфлі, 2-й-жіноче взуття, 3-й шкільне взуття, 4-й чоловіче, 5-й цех знаходився у Хмільнику, а 6-й –виготовляв модельне жіноче взуття. В усіх цехах було контейнерне виробництво.
Сировину для взуття фабрика закуповувала в Бердянському, Харківському та Одеському шкірних заводах. Фарби на бердянському лакофарбовому заводі. Мікропористу резину для підошви возили з Армавіра (Росія), Кишеневу, Києва, Одеси. Резина кожного виробника мала свій малюнок – Київ розводи, Армавір-клітинка, Одеса-сніжинка. Картон для задников закуповували у Луцьку. Всю сировину перевіряв відповідній відділ (контроль при ВТК). Якщо була невідповідність ГОСТу працівники скаржилися на постачальників. Взуттєві голки та нитки закуповували у Ленінграді.
На усю продукцію було своє маркування та її перевіряли відповідним чином. Нитки на міцність резину нагрівали до високих температур. Картон перевірявся на метраж. Якщо продукція не відповідала ГОСТам, то поставники платили штрафи колективу фабрики. Запуск взуття відповідав поставкам. Ростовка прирівнювалась до 200 пар взуття найменші та найбільші розміри були в ростові по 3-7 пар, а ходові 30, 23 пар взуття та подібні. За день було потрібно запустити та випустити по 5-ть пар ростовок, але оскільки був великий процент браку намагались випустити більше . На фабриці був експериментальний цех, де розроблялись разом з конструкторами та технологами нові моделі взуття та кожну весну з чемоданами на перевірку їздили до столиці у Москву, а потім і до Києва на виставки, де відбирались та затверджували нові моделі на рік. Спочатку виготовляли «пробну» партію, а самі моделі іноді видозмінювались і потім запускали у масове виробництво.
На території фабрики діяв власний музичний ансамбль, різноманітні гуртки художньої самодіяльності.
Як зазначають багато вінничан діяльність фабрики була цілою епохою в індустріальному житті Вінниці. Багато вінничан зв’язують з життям фабрики теплі та приємні спогади своїх кращих років.
