На Вінниччині зберігся закинутий костел 1774 року та будинок в якому недовгий час проживала родина Коцюбинських. В невеличкому селі Пиків, що на Вінниччині є декілька об'єктів, які містять в собі багату історію не дивлячись на його розміри. Нагадаємо, що за багатовікову історію Пикова у ньому побувало чимало відомих історичних постатей. У цьому, колись містечку, волосному і районному центрах, а нині селі, побувало чимало відомих історичних постатей. Тут бували Северин Наливайко і Станіслав Жолкевський, в Пикові народився Ян Потоцький і жила родина Коцюбинських.
Сьогодні мова піде про костел Святої Трійці та будівлі міської управи, де недовгий час проживала сім’я Коцюбинських.
Перший костел у Пикові згадується 1604 роком. Сучасну муровану святиню у центрі села було споруджено у 1774 році на кошти Антонія Любомирського. Храм певний час недіяв у 1776 році, коли його закривав єпископ-помічник Луцький Францішек Комарницький. У 1859 році храм було відреставровано з пожертв парафіян. Парафія об'єднувала вірян близько двадцяти сусідніх сіл та мала філіальні каплиці у Лемешівці та Нападівці.
У 30-х роках ХХ століття костел закрили, використовувався як склад. У 1991 році було суттєво зруйновану будівлю колишнього храму, який віддали Церкві. Проте здійснити ремонт святині невеличка місцева громада римо-католиків не спроможна, тож костел досі стоїть руїною.
Не дивлячись на його закинутий стан ззовні з чагарниками навколо в середині нього все виглядає інакше. Першим впадає в очі — це збережене внутрішнє оздоблення. Жодна ліпнина не відвалилась навіть після того, як будівля вже близько 20 років не обігрівається. Досі в ній відчутно ехо храму. Якщо не дивитись на стан вівтаря, деяких приміщень, підлоги та відсутності сходів на другий поверх можна сказати, що хоч зараз можна розпочинати службу. Ззовні все виглядає трохи інакше у деяких місцях є проблеми з дахом, що може спричинити подальшу руйнацію будівлі, у вівтарній частині внаслідок атмосферних опадів руйнуються цегляні склепіння та де-не-де на голову може впасти доволі важка цегла. Якщо зайнятися вже будівлею її ще можна врятувати.
Що знаходиться у підвальній частині невідомо, у деяких місцях підлога була розібрана та помітно засипаний ґрунтом та сміттям підвальний поверх храму з цегляних арок.
Саму будівлю навколо периметру оточує високий цегляно-кам'яний паркан, а на вході до об'єкта є навіть ворота. Можливо ці фактори не дають можливості стороннім особам руйнувати будівлю всередині.
Неподалік храму через дорогу знаходиться здавалося б на перший погляд непримітна одноповерховий мурований будинок поштового відділення. Завдячуючи меморіальній табличці можна зрозуміти, що тут деякий час разом з батьками проживав вінницький письменник Михайло Михайлович Коцюбинський. Зазирнувши в минуле можна дізнатися, що цей будинок це колишня міщанська управа. Батько майбутнього письменника Михайло Матвійович Коцюбинський з великою родиною тривалий час мандрував по всьому Поділлі.
Потрапив Михайло Матвійович після того як його звільнили з посади волосного писаря через революційні погляди у Станіславчику.
Зі скрутного становища Коцюбинського несподівано виручив місцевий адвокат Давид Зойфер. До нього приїхав у якійсь справі голова Пиківської міщанської управи. Він охоче погодився прийняти Михайла Матвійовича на посаду діловода міщанської управи. Так на початку вересня 1882 року Коцюбинські переїжджають до Пикова, який на той час мав волосну і міщанську управи. Михайлу Коцюбинському на той час виповнилося 18 років. В одній кімнаті цього будинку жила родина Коцюбинських. Тепер це службове приміщення поштового відділення зв’язку.
Майбутній письменник пильно придивлявся до життя пиківчан, про все розпитував – вивчав велику книгу життя. Саме під впливом цих спостережень він зворушливо описав на папері людське горе і розповів про нього так, що весь світ почув! І появилися оповідання “Харитя“, “Ялинка“, “Маленький грішник”. Перебування 18 річного Михайла в Пикові стало для нього великою життєвою школою – періодом гарту і змужніння.
Не встигли Коцюбинські, як слід облаштуватися на новому місці, як довелося збиратися в дорогу. На голову міщанської управи було обрано нову людину, а він підшукав собі нового діловода. Втративши посаду, Михайло Матвійович позбувся на цей раз і сім’ї. Спродавшись і зневірившись у чоловікові, Гликерія Максимівна, мати Михайла повертається з дітьми в рідну Абазівку до Вінниці. А Михайло Матвійович, втративши віру в те, що зможе утримувати родину за мізерні копійки, кілька років блукав селами та містечками Поділля, живучи у злиднях випадковими писарськими заробітками. У 1886 році в Тростянці Брацлавського повіту бувши самотнім і хворим, він помирає. Так закінчується одна з найболючіших драм у родині Коцюбинських.
