Ми звикли бачити війну через випуск новин, сухі цифри зведень та масштабні події. Але поруч із нами є ті, хто не можуть розповісти власну історію словами. Це розповідь про тих, хто мовчить, але продовжує чекати: про життя тварин у притулках під час війни, людську байдужість, відданість волонтерів і надію на другий шанс.
Автор: Марія Семенова
Щодня до муніципальних та приватних притулків потрапляють десятки нових мешканців. Часто — зраджених тими, кому вони довіряли найбільше.
Історія кожної собаки — окрема драма
У вінницькому притулку для тварин собачий гавкіт і скавуління не стихають ні на хвилину. Останнім часом кількість чотирилапових тут постійно зростає. Одних рятують від жорстокого поводження, інших знаходять покинутими на вулицях або в глибокому лісі.
Історія кожного пухнастого мешканця — це окремий біль. Наприклад, спокійного та лагідного пса на ім’я Лис працівники притулку пам’ятають у жахливому стані.
«Його просто — чи хазяїни, чи я не знаю хто — засунули в мішок, зав’язали будівельною проволокою і в мішку кинули на нашу територію», — згадує доглядальниця.
Іншу собаку забрали від господарів після того, як сусіди почали погрожувати її вбити. Зараз тварина абсолютно спокійна, поводиться лагідно та дуже любить дітей.
Доглядачі пояснюють: собаки, як і люди, мають власні характери. Хтось радіє будь-якій каші чи кісточці, а в друзі обирає кожного, хто підійде. Інші ж, відчувши стрес, можуть проявляти агресію до сородичів, хоча до людей залишаються абсолютно приязними.
«Спочатку я їх не помічала»: історія волонтерки Юлії
Окрім великих притулків, тримати навусі важку ситуацію допомагають приватні ініціативи. Вінницька волонтерка Юлія прихистила у власному будинку п’ятьох собак та п’ятьох котів. А її зоомагазин перетворився на справжній центр допомоги для безпритульних хвостиків.
«Років 15 тому на площі Шкільній була собачка, яку ми всі підгодовували. Вона померла під час пологів, і це якось так запало мені в душу. З того моменту я почала помічати тварин просто на вулицях. Раніше я їх взагалі не помічала», — розповідає Юлія.
Відтоді пройти повз знедолену тварину вона вже не могла. Разом із небайдужими містянами біля її зоомагазину планували встановити одну будку для безпритульних собак, а в результаті зробили десять. Частину розвезли по різних районах міста, аби чотирилапі мали де сховатися у морозні ночі.
Волонтерка наголошує: головна проблема зараз — це безконтрольне розмноження та покинуті домашні тварини, яких масово привозять із сіл або залишають під час переїздів.
«Стерилізація зараз — це найважливіше, бо тварин дуже багато. Волонтери фізично не мають змоги забрати всіх до себе. Вилікувати чи знайти кошти на перетримку ще можливо, але знайти справді відповідальну родину на все життя — це найважче», — додає Юлія.
Будні притулку: боротьба за кожне життя
Робота в притулку — це щоденні виклики. Потрапляючи сюди, тварини часто перебувають у критичному стані: виснажені, зневоднені, вкриті кліщами після тижнів блукань у лісі.
Окрім побутових проблем — відсутності коштів на ремонт вольєрів чи закупівлю ліків проти паразитів — притулки постійно стикаються із загрозою інфекцій.
«У нас є вірусний ентерит для маленьких цуценят. Це хвороба, від якої малюки помирають, якщо мають слабкий імунітет. Вижити щеняті з такою болячкою дуже важко», — ділиться болем працівниця притулку.
Зараз притулок існує завдяки донатам небайдужих громадян, підтримці фонду та допомозі міської влади, яка виділяє кошти на стерилізацію. Волонтери та мешканці регулярно привозять крупи, м’ясо та корм. Але найбільша потреба притулку — це не лише матеріальні ресурси.
«Більше за все не вистачає того, щоб люди були добрішими. Щоб більше брали собак із притулків, не ображали їх. Бо кожна наша собака хоче додому, хоче в своє тепло, хоче свого господаря», — говорять працівники.
Як допомогти та змінити чиєсь життя?
Допомога тваринам під час війни не вимагає надзусиль. Навіть найменший крок здатен врятувати чиєсь життя або зробити його дещо теплішим.
- Взяти тварину з притулку: обрати чотирилапого друга замість купівлі породистого.
- Фінансова підтримка: посильний донат на корм, ліки чи будівельні матеріали для вольєрів.
- Волонтерство: виділити кілька годин на тиждень, щоб вигуляти собак чи допомогти в догляді.
- Відповідальне ставлення: стерилізувати власних домашніх улюбленців та не залишати їх напризволяще.
Вони не можуть попросити про допомогу словами, але щодня чекають на свою людину. І коли ця зустріч відбувається, собаки віддячують єдиним, що мають — безмежною відданістю та вірністю на все життя.
