Від першого аматорського гобелена — до масштабних проєктів і створення власної сімейної майстерні. Цього тижня у Вінницькому туристичному хабі триває унікальна виставка «Ткацтво – це просто». Простір кімнати заповнили різнокольорові полотна, затишні килимки та найрізноманітніші ткацькі верстати — від крихітних кишенькових до великих професійних. Щодня з 13:00 до 18:00 тут проходять інтерактивні зустрічі, під час яких майстрині Ярослава Волацька та Людмила Лисенко діляться з вінничанами секретами свого ремесла.
Автор: Дар’я Берт
Майстерня «Коло»: об’єднувати через творчість
Центр ткацтва «Коло» працює у Вінниці з 2022 року. Те, що колись починалося як затишне домашнє хобі Ярослави та її мами Людмили, згодом переросло в повноцінну майстерню, яка активно популяризує старовинне ремесло. Людмила присвятила ткацтву понад 20 років — вона веде практичні курси та майстер-класи. Ярослава ж відповідає за організаційну частину та робить усе, щоб про їхню справу дізналося якомога більше людей.
«У нас є майстерня в Вінниці, туди можна завітати і спробувати все самому. Створити крайку в форматі виставки не вийде, це довга робота, тому ми з радістю запрошуємо вас до своєї майстерні», — зазначає Ярослава.
Майстрині проводять багато навчальних заходів різних форматів, зокрема запустили онлайн-курси з ткацтва. Ярослава щиро тішиться успіхами учениць своєї мами. Навчатися ремеслу приходять і дорослі, і діти, а всі вироби на виставці створені виключно вручну в стінах їхнього центру.
«Місія нашого центру «Коло» — надихати людей, творити та об’єднуватись через ткацтво. Якщо сьогодні хтось, побачивши наші композиції, отримає натхнення, захоче щось зробити самому, значить ми своє завдання виконали, й нам від цього буде дуже радісно», — ділиться Людмила.
Стежити за діяльністю майстерні можна в Instagram, на їхньому сайті та YouTube-каналі, де викладені готові безкоштовні відеоуроки.
Кому цікаве ткацтво сьогодні?
Найчастіше цим мистецтвом захоплюються жінки та діти. Чимало відвідувачів прагнуть відтворити традиційні ткацькі техніки, характерні саме для їхнього рідного регіону. Ткацтвом цікавляться й українці за кордоном — для багатьох із них рідне ремесло допомагає зберігати зв’язок із домом, а деякі майстрині навіть додають автентичні вироби до асортименту власних крамниць.
Для людей, які через війну змушені були залишити свої домівки, переплетення ниток стало дієвою арттерапією, що допомагає розслабитися та віднайти внутрішній спокій. Окремий інтерес до занять виявляють керівники дитячих гуртків і студій, які планують навчати цього мистецтва малечу.
Перші кроки та благодійний гобелен
Шлях Людмили у ткацтві розпочався понад 20 років тому з крихітного гобелена. Жінка опановувала ремесло самотужки за допомогою відео на YouTube. Часто доводилося переглядати іншомовні ролики, адже українською мовою якісної інформації тоді майже не було.
Біля входу на виставку увагу відвідувачів привертає яскрава світлина. На ній зображено гобелен, створений за малюнком 12-річної дівчинки, яка перемогла у конкурсі дитячих художніх робіт. Ткання цього шедевра тривало майже дев’ять місяців. Згодом роботу продали на благодійному аукціоні, а виручені кошти спрямували на допомогу. Сьогодні цей гобелен зберігається в Америці, а в хабі на згадку про нього поруч із фотографією лежить розкладений пазл.
«Ткацтво — це проста річ, адже можна просто взяти рамку, натягнути нитки й за допомогою речей, які є в кожному домі — гребінця, голки чи виделки — зробити картину. Мій перший виріб не був гарним, проте я його зберігаю, адже це мій перший крок в ткацтво», — посміхається Людмила.
Від «колібрі» до прабабусиних верстатів
Світ ткацьких інструментів надзвичайно різноманітний. На виставці представлений унікальний мініверстат «колібрі», який легко поміщається в кишеню. Людмила згадує, що за радянських часів майстрині полювали на дефіцитні латвійські станки, які коштували чимало. Сама ж вона починала працювати на німецькому обладнанні. Майстриня ділиться лайфхаком: замовляючи станок в інтернеті, завжди звертайте увагу на його габарити, адже на занадто маленькому верстаті не вдасться виткати велику річ.
Окреме місце посідають стрічко-ткацькі верстати для довгих полотен, популярні в Європі. Натомість українські жінки часто використовували просте бердечко, за допомогою якого ткали візерункові набірні крайки (пояси). Іноді ткали буквально «на собі»: одну частину ниток майстриня фіксувала у себе на поясі, а іншу прив’язувала до кілка в хаті.
Полтавські традиції та Сковорода на терміналі
На одному з виставкових столиків розміщені німецькі іграшкові моделі, які детально відтворюють старовинні великі ремізні станки.
Сусідній стіл присвячений традиціям Полтавщини, де народилася Людмила (хоча вже понад пів століття вона живе у Вінниці). Особливість полтавської килимової техніки полягає в надзвичайно тугому натягуванні вовняних ниток утка — так, щоб ниток основи взагалі не було помітно. Тут стоять кросна — розбірний дерев’яний станок, який історично збирали без жодного цвяха. На ньому можна виткати невеликий килимок, крайку, котельйон (традиційну прикрасу), браслет чи деталі для корсета.
Поруч лежить маленький килимок, виконаний у техніці «у вічко» — коли між нитками навмисне залишають крихітні просвіти, завдяки чому орнамент стає графічнішим та чіткішим. Також майстрині демонструють техніки з’єднання основ та ткання на межову нитку. Саме на межову нитку колись ткали великі настінні килими, візерунки на яких виходили химерними й стимулювали дитячу уяву перед сном.
Саме в полтавській техніці Людмила та Ярослава створили масштабне ткане зображення Григорія Сковороди, яке прикрасило термінал «Аврори». Цей проєкт став одним із найтриваліших і найскладніших у їхній практиці.
«Крайки – це наша любов, ми ними займаємося, вивчаємо їх. Спадщина — це не статична річ, не можна лише відтворювати. Потрібно вивчати, відтворювати й розвивати. Кожна людина може придумати свою власну крайку», — переконана Людмила.
Екологічне панно та спільні спогади
Мабуть, найпомітнішим експонатом виставки є великий ремізний станок, біля якого розмістили незвичайне апсайкл-панно. Майстрині пояснюють: колись у селах старе полотно збирали лахмітники для переробки на папір, але із сучасною синтетикою так вчинити не можна. Тому Людмила та Ярослава створили своє декоративне полотно з непотрібних трикотажних футболок та суконь. Відео процесу створення цього панно стало вірусним у мережі, зібравши понад мільйон переглядів. Закордонна аудиторія надзвичайно високо оцінила таку екологічну ініціативу вінничанок.
А завершує експозицію інтерактивний гобелен «Спогади про море». Створити його пропонують усім відвідувачам виставки — кожен гість може підійти до верстата та вплести в спільне полотно свою власну кольорову ниточку.
