Війна безжально позбавляє українські родини найціннішого — можливості бути разом у свята. Для матерів, дружин і дітей полеглих Захисників Різдво вже не перший рік минає з відчуттям порожнечі та невимовного болю. Там, де колись жила любов, тепер — тиша, яку неможливо заповнити.
Медіахолдинг «Новини Вінниці» спільно з онлайн-меморіальним проєктом «Книга Героїв» за підтримки Фонду МХП – Громаді реалізували фотопроєкт «Різдво без тебе назавжди…». Його учасниками стали діти, дружини та матері загиблих українських воїнів. Мета ініціативи — нагадати суспільству про ціну війни та про те, як вона назавжди змінює долі цілих родин.
Чотирирічний Єгор уже ніколи не обійме свого батька. Його тато, Вадим Пустовіт, загинув 4 березня 2023 року в нерівному бою. Того дня воїн міг не виходити на позицію, однак погодився, аби швидше отримати відпустку й побачити родину.
Для дружини Вадима, Вікторії, той березень став початком довгого шляху болю й очікування. Понад рік жінка жила між надією і страхом, не знаючи, чи живий її коханий, чи перебуває в полоні. Лише через рік і два місяці ДНК-експертиза підтвердила загибель Захисника.
Вадим Пустовіт став до лав оборонців з перших днів повномасштабного вторгнення. Перед від’їздом сказав: він їде, щоб ворог не прийшов у його дім і не знущався з рідних. Сьогодні він — серед Небесного війська.
На іншому фото — ще одна Вікторія, чий коханий також мав ім’я Вадим. Вадим Дубецький воював пліч-о-пліч із Вадимом Пустовітом. Вони стали друзями на фронті й мріяли познайомити свої сім’ї. Та їхні дружини зустрілися вже після трагедії: обидва воїни загинули 4 березня 2023 року в одному бою, коли проти шести українських захисників вийшли вісім російських танків.
Вадим Дубецький був командиром стрілецького відділення. Для свого сина Матвія він назавжди залишиться прикладом мужності та честі.
Трирічний Тимур не пам’ятає тата — знає його лише зі світлин, які бабуся зберігає, мов родинні обереги.
Його батько, Валерій Колощук, із перших днів повномасштабної війни прагнув стати до бою. Як учасник АТО та досвідчений військовий, він вважав це своїм обов’язком. Після мобілізації Валерію дали коротку відстрочку, аби побути з новонародженим сином. Згодом — навчання і кілька місяців жорстоких боїв, які забрали його життя.
У Кривому Розі на Валерія чекала донька Міра. Вона пам’ятає батька і зберігає світлі спогади про нього, хоч більше ніколи не зустріне з татом різдвяні свята.
Валерій Колощук загинув під час виконання бойового завдання взимку 2022 року.
У серці цієї матері назавжди залишилося місце для сина — зовсім юного, але вже зрілого і мужнього.
Її син, Володимир Новак, був студентом харківського вишу, навчався на адвоката. З перших днів війни став на захист країни, поєднуючи службу з навчанням навіть на фронті. Він мріяв про майбутнє, яке не встиг здійснити.
Володимир загинув 7 листопада 2023 року поблизу села Роботине Запорізької області. Йому було лише 20 років. Його матір тримають у цьому світі слова й настанови сина, які стали внутрішньою опорою.
Усі герої цього фотопроєкту носять у серці біль утрати і світлу пам’ять про тих, кого вже ніколи не зможуть обійняти. Це право в них відібрала росія.
Вічна пам’ять полеглим і нескореним Героям України.
