Дар’я Берт
На високому березі Рову височіє старовинна, розкішна двоповерхова будівля з дзвіницею. Один погляд на неї — і вже не виникає сумнівів: це дім Божий, монастир.
Його ворота завжди гостинно відчинені, а на стіні дзвіниці висить вивіска Camino Podolico — з короткою, але змістовною історією обителі від сивої давнини до сьогодення. Увійшовши на подвір’я, відчуваєш, як простір дихає витонченою, прозорою тишею. Біля бічного входу — дзвінок: аби побачити монахиню, слід натиснути його кілька разів. Поки чекаєш, можна присісти на одну з лав, милуючись квітниками, що додають двору особливого шарму.
Початок історії
У 1616 році на місці старого, невідомого монастиря коронний гетьман Станіслав Жолкевський розпочав будівництво нової святині для ордену єзуїтів — Товариства Ісуса. Первісна споруда була дерев’яною, а вже 1635 року відкрився колегіум — навчальний заклад ордену.
Проте під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького монастир і колегіум зазнали руйнувань. Відбудова розпочалася лише у 1701 році, а перші учні переступили поріг закладу аж у 1749-му.
У 1773 році папа Климент XIV ліквідував орден єзуїтів. Вже 1781 року монастирські споруди передали отцям-василіянам, які завершили будівництво та відкрили власну школу.
Перетворення в православний монастир
Після повстання 1830-х років Російська імперія заборонила всі гілки християнства, окрім православ’я. У 1837 році в будівлях монастиря було утворено православний чоловічий монастир. А 1880-го року він став жіночим.
1908 року монахині звели надбрамний комплекс із дзвіницею, який зберігся донині.
Радянська доба: занепад і забуття
Попри утиски, монастир проіснував до 1959 року. В часи СРСР тут працювали різні установи: земельний відділ, відділ народної освіти, райвиконком, будинок культури, бібліотека, спортзал і навіть склад міндобрив.
У 1960-х будівлю передали житловому фонду. Вона поступово перетворилася на занедбане приміщення з квартирами. Старші барчани й досі пам’ятають, як тридцять років тому поважна обитель стояла темна й німа, дивлячись на вулицю своїми сліпими вікнами.
Відродження: кроки віри
У 1992 році за розпорядженням єпископа Яна Ольшанського келійні та надбрамні корпуси передали католицькому Згромадженню Сестер Бенедиктинок Місіонерок. Урочисте посвячення монастиря відбулося 30 серпня 1996 року. За вісім років сестри власним коштом відновили святиню, повернувши їй гідність і духовне життя.
Сьогодні тут мешкає дев’ять монахинь, серед яких — і ті, хто пережив радянські гоніння, коли доводилося служити потай.
Барський монастир сьогодні
«Барський костел святої Анни тісно співпрацює з монастирем: кожного понеділка відбувається Служба Божа. Сестри працюють при парафіях, навчають дітей, допомагають в оздобленні храмів — це їхнє покликання», — розповідає отець Денис.
Монахині живуть за правилами святого Бенедикта — саме він є засновником Згромадження. Їхні монастирі діють у Волочиську, Шаргороді, Жмеринці та Білогір’ї. Раніше осередки були також в Одесі та Харкові, та через війну їх довелось закрити.
Сьогодні Барський монастир знову наповнений молитвою, а вулицями міста іноді крокує чорна постать — скромна й світла водночас — сестра Бенедиктинка, наречена Христа.
