Шмиголь Валерій Петрович та Оковитий Анатолій Вікторович стали на захист України від початку повномасштабного російського вторгнення. Сумлінно виконували свій військовий обов’язок на різних напрямках протистояння ворогу. Їхнє життя трагічно обірвалося 30 травня. Місцем вічного спочинку для обох стане Алея Слави Сабарівського кладовища.
Ризикував життям заради інших: Валерій Шмиголь – позивний Вал
Валерій Шмиголь приєднався до лав захисників України в перші дні повномасштабного вторгнення. Спочатку він служив мінометником у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, а після навчання очолив взвод у званні головного сержанта. Воював на донецькому напрямку. Трагічна звістка про його загибель надійшла 30 травня з-під села Новомихайлівка Покровського району. Життя Валерія обірвалося на 45-му році…
Незадовго до цього за особисту відвагу в боях Валерій отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Хрест хоробрих».
«Щоб захистити своїх побратимів, Валерій часто ризикував власним життям. Завжди йшов попереду – туди, де обстріли, де небезпечно. Одного разу його врятував шолом, який зупинив осколок. Зараз ті, хто воювали поруч, телефонують мені, висловлюючи слова вдячності та скорботи. Кажуть, що втратили не командира, а брата», – розповідає сестра полеглого Героя Олеся.
Валерій Шмиголь народився у Вінниці 27 вересня 1978 року. Закінчив 6-ту загальноосвітню школу, а потім Вінницьке професійно-технічне училище №4. Працював майстром з ремонту квартир, плекав донечку, піклувався про маму та трьох племінників.
«Серце матері не витримало хвилювань та розлуки із сином, вона померла незабаром після того, як Валерій пішов на війну. Він залишився єдиною опорою нашої сім’ї. Завжди турбувався про всіх, завжди біг на допомогу», – згадує сестра.
Церемонія прощання із Валерієм Шмиголем розпочнеться сьогодні о 10:00 за адресою: вул. Батозька, 12 (колонна зала №2). Поховання відбудеться об 11:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
«Не розкисайте, все буде добре»: Анатолій Оковитий, позивний Таксист
Анатолій Оковитий брав участь в АТО у 2015 році, а коли почалось повномасштабне вторгнення, знову пішов на фронт. Його першою військовою родиною стала 61-ша окрема механізована бригада, а згодом він приєднався до окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Захищав Донеччину. Загинув 30 травня під час виконання військового завдання біля села Первомайське Покровського району. Серце воїна зупинилося на 50-му році життя…
Анатолій Оковитий народився 22 жовтня 1973 року в селі Павлівка (тепер Дніпропетровська область). Родина переїхала до Вінниці, де він навчався у 3-й загальноосвітній школі. Працював електромонтером, а потім майстром на «Укрзалізниці». Разом з дружиною виховував двох доньок.
З початком повномасштабного вторгнення Анатолій разом із трьома друзями вирушив на фронт. Нині з них живим залишився лише один.
«У нашій пам’яті батько завжди буде світлим, веселим промінчиком. На війні він взяв собі позивний Таксист, адже захоплювався автомобілями. Його лагідна посмішка завжди сяяла. Під час нечастих повідомлень із передової просив нас не розкисати. Переконував, що все буде добре», – розповідає донька Ольга.
Церемонія прощання з Анатолієм Оковитим розпочнеться об 11:00 за адресою: вул. П. Корнелюка, 38. Поминальну панахиду відслужать о 12:00 у Спасо-Преображенському кафедральному соборі. Поховання відбудеться о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Глибокі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять та слава Героям!
