Українська поетеса, письменниця та громадська діячка Ліна Костенко сьогодні, 19 березня, святкує свій День народження. Одній із найвідоміших українок сучасності виповнилося 93 роки. Вона пережила Другу світову та репресії радянської влади.
Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами. Усе своє життя письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича.
Вона відмовилася від деяких нагород, бо «не носить політичної біжутерії». Не терпить мовчання, фальші, завжди говорить лише правду, безкомпромісна та віддана своїм ідеям.
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині у вчительській родині. Коли маленькій Ліні було шість років, батьки забрали її до Києва, де вона навчалася у школі на Трухановому острові.
Дитинство пройшло в роки Другої світової. Вона мало розповідає про це, але в поезіях можна зустріти рядки про «балетну школу» замінованого поля та «дитинство, вбите на війні».
Коли ж у 2022-му розпочалося повномасштабне вторгнення, поетеса несподівано з’явилася на публіці під час нагородження Орденом Почесного легіону Франції. Уперше за останні 12 років письменниця дала інтерв´ю телеканалу «Київ», у якому розповіла, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої.
«Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. І ці бомби о четвертій годині ранку – мені вони звичні з дитинства. Тепер я знову почула ті самі бомби, страшніші, і, мушу вам сказати, я не злякалася. Ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, добре, хай: уб’є, то уб’є», – Ліна Костенко.
У Ліни Костенко було тавро дочки «ворога народу». У 1936 році її батька засудили на десять років концтаборів. Після проголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: «Вашим червоним прапором тільки биків лякати». Ця безстрашність та справжня людська гідність згодом передалися і його дочці.
Ліна Костенко вступила до Київського педагогічного інституту. Потім вона закінчила й Московський літературний інститут імені Горького, який був тоді всерадянською «кузнею літераторів».
Нетерпимість до несправедливості, відчуття власної гідності та непохитний характер спонукали Ліну Костенко стати активною учасницею руху шістдесятників, які боролися за збереження української мови, культури, спонукали відроджувати національну свідомість тощо.
«А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни», – Ліна Костенко.
Так, у 1965 році поетеса разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала зробити публічними розгляди судових справ.
Після відкритого листа Ліни Костенко в газету «Літературна Україна» на захист В’ячеслава Чорновола в 1968 році ім’я поетеси більше не згадували в пресі, розповіли в Українському інституті національної пам’яті.
Згодом за підтримку українських дисидентів твори Ліни Костенко заборонили друкувати. Довгих 16 років поетеса була змушена писати «в шухляду». Наприклад, відомий сьогодні роман у віршах «Маруся Чурай» був написаний саме в цей період.
З 1991 року Ліна Василівна брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони. За її словами, там вона рятувала свою душу.
«Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є»,- Ліна Костенко.
З початком 90-х років цікавість до творчості Ліни Костенко починає зростати та виходити з-під заборон. Уже у 2000 році, як розповіли в Українському інституті національної пам’яті, тодішній президент України Леонід Кучма нагородив поетесу орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Однак на церемонію нагородження Ліна Василівна відмовилася йти, промовивши крилату фразу: «Політичної біжутерії не ношу».
Згодом у 2005 році поетеса відмовилась і від звання Героя України, яке їй хотів присвоїти новообраний президент України Віктор Ющенко.
Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як зрештою і про її життя загалом. Письменниця була двічі одруженою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.
Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.
Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. У цьому шлюбі Ліна Костенко народила сина Василя.
Про інші романи письменниці відомо ще менше. Подейкували, що в неї був закоханий Василь Симоненко, а от Дмитро Павличко розповідав, що досі береже коробку сірників, куплених кілька десятиліть тому, аби прикурити їй цигарку.
