Ранок у Вінниці дедалі частіше починається не з будильника, а з перевірки графіка відключень електроенергії. За наявності світла мешканці намагаються встигнути максимум: зарядити пристрої, приготувати їжу, попрацювати або повчитися. У години знеструмлення — переходять на «офлайн-життя». Погодинні відключення змінюють не лише побут, а й ритм життя, емоційний стан і спосіб мислення вінничан.
Щоб з’ясувати, як місто адаптується до нових умов, журналісти Vinnytsia Press Point опитали представників різних вікових і соціальних груп: працівників сфери торгівлі, студентів, бізнесу та мешканців міста.
Робота в умовах знеструмлення: між інверторами та термочашками
Ірина, продавець-консультант магазину рукоділля, розповідає, що на роботі довелося швидко шукати рішення:
«Ми замовили інвертор, щоб клієнти могли розраховуватись карткою — без цього було багато скарг. Беремо з собою термочашки з гарячим чаєм. Адаптуємося, як можемо».
Втім, навіть за технічної підготовки напруга дається взнаки.
«Найбільше нервуєш, коли зникає зв’язок і не можеш додзвонитися до рідних», — зізнається Ірина.
У торговельних залах холод і темрява компенсують підручними засобами. Продавець-консультант магазину одягу зазначає:
«На роботі рятуємося хімічними устілками та теплим чаєм. Емоційно — це вже звичка. Людина до всього звикає».
Кав’ярні, генератори і нічні графіки
Бариста кав’ярні La Divina Влада Єрмоленко каже, що робота майже не постраждала:
«У нас є генератори, тому на роботі проблем немає. Але в житті збився режим: то раніше лягаєш, то пізніше — бо світло може з’явитися вночі».
Водночас дівчина визнає: психологічно ситуація тисне.
«Коли не знаєш, чи ввімкнуть світло за графіком, це дуже давить. Почала вживати антидепресанти — і не тільки я, але й мої друзів».
Навчання за графіками світла
Найбільше до життя за графіками відключень змушені адаптуватися школярі та студенти. Для них електроенергія стала не просто зручністю, а визначальним фактором навчального процесу та режиму дня.
Анна Чемерис зазначає, що відключення світла змусили бути більш організованою та дисциплінованою:
— «Відключення електроенергії як ніколи навчили дисципліни та організаційності. За годину чи дві зі світлом потрібно все встигнути: зробити уроки, зарядити пристрої, поїсти теплої їжі. Найбільше рятують кав’ярні — там є світло, тепло і можливість вчитися».
Студентка Вінницького національного технічного університету Мілана Крутихіна говорить про серйозні зміни у фізичному стані:
— «Збився ритм життя та сон — через відключення лягаємо пізніше спати, бо світло здебільшого є вночі. Стала частіше боліти голова, з’явилась втомленість через збитий графік. Дуже шкода, що ми маємо до цього адаптуватися, але рятують хіба що батарейки та генератори».
Інші студентки ВНТУ, які побажали залишитися анонімними, зазначають, що життя повністю перейшло в режим очікування електроенергії:
— «Відключення змусили жити за графіками: коли є світло — потрібно все встигнути і зарядити пристрої, а коли немає — займатись тими справами, які не потребують електроенергії».
Водночас не всі відчули різкі зміни, однак підлаштовуватись доводиться кожному:
— «Не сильно вплинуло, але потрібно трохи підлаштовуватись під графік. Рятуємося павербанками, газовою плиткою, а коли немає зв’язку — настільними іграми».
Студентки також визнають, що тривале життя в таких умовах дається взнаки:
«Трохи змінився фізичний стан через порушення сну, втому, стрес та нерегулярне харчування. З’явилося відчуття виснаження і підвищена тривожність. Адаптуватися допомагає чітке планування дня, турбота про базові потреби та підтримка близьких».
Побут: досвід поважного віку та життя з дитиною
Реакція на відключення електроенергії значною мірою залежить від життєвого етапу та відповідальності за близьких. Для людей поважного віку знеструмлення часто стає ще одним випробуванням, яке сприймається стримано, але без ілюзій.
Тетяна Захарчук, мешканка Вінниці поважного віку, говорить лаконічно й спокійно:
«Живемо, як жили. Користуємося ліхтариками, лампами. Паніки немає — все переживемо».
Водночас для родин із дітьми ситуація відчувається значно гостріше. Лілія Телевида, вінничанка, яка виховує дитину, зізнається, що регулярні відключення суттєво ускладнили повсякденне життя:
«Все повністю змінилось. Стало некомфортно і незручно. Коли в домі дитина, такі умови виснажують. Нічого не допоможе, окрім закінчення війни і повернення до нормального життя».
Бізнес: автономність як умова виживання
Василь Постоловський, представник ТОВ «Агровимір», зазначає, що його графік більше не підпорядковується звичному часові:
«Мій графік перестав бути прив’язаним до годинника і став повністю залежним від графіків енергомереж. Тепер робочий день може починатися о четвертій ранку або тривати далеко за північ. Кожна хвилина наявності живлення використовується на 200%, що робить ритм життя неймовірно інтенсивним та рваним».
Порятунком для компанії стала технічна автономність, однак і вона не знімає емоційного навантаження.
«Для бізнесу справжнім порятунком став потужний інвертор із акумуляторами, який дозволяє офісній техніці працювати безперебійно. Особисто ж я рятуюся переходом на “аналогові” завдання: планування стратегії в паперовому блокноті або проведення живих нарад з командою. Це час, коли ми фокусуємося на спілкуванні, на яке зазвичай не вистачає часу».
Попри втому й постійну невизначеність, Василь говорить і про внутрішні зміни, які принесла ця реальність:
«Постійна невизначеність і шум генераторів виснажують. Проте, як не дивно, з’явилася певна психологічна стійкість: я навчився не панікувати через те, що не можу змінити, і цінувати прості моменти затишку. Фізично це важко, але емоційно я став сильнішим, бо розумію, заради чого ми тримаємося».
За його словами, важливу роль відіграє взаємопідтримка:
«Найбільше допомагає підтримка спільноти та заздалегідь підготовлена автономність. Коли клієнти з розумінням ставляться до затримок, а колеги-підприємці діляться своїм досвідом чи порадами щодо акумуляторів, це дає ресурс рухатися далі».
Анна Горобчук, вінничанка та власниця бізнесу, проживає у приватному будинку в селі Зарванцях. Ще два роки тому вона придбала генератор потужністю 7 кВт, однак із початком масових відключень електроенергії ухвалила для себе принципове рішення — передати його на користь громади та військових.
«Я перетелефонувала Андрію Гришку, він приїхав до мене додому, і я передала свій власний генератор. Навіть маючи можливість бути зі світлом, я залишилась без нього і живу за загальним графіком — годину, дві, три, як дають, як і всі», — розповідає Анна.
У побуті жінка обходиться простими, але дієвими рішеннями: користується термосами з гарячою водою, у морозні дні — грілками. Важливою підтримкою залишаються й домашні улюбленці — три собаки та кішка, яких Анна називає своїми «психологічними лікарями».
«Це не окоп, де хлопці сидять без світла і тепла. Я розумію, що можна без світла і без води, але не можна — без орків», — каже вона.
Майже вся чоловіча частина її родини нині воює, тож побутові незручності жінка сприймає стримано. Коли немає електроенергії, Анна радить не замикатися вдома, а підтримувати місто й малий бізнес:
«Це гарна нагода піти в вінницьку кав’ярню, торговий центр, підтримати підприємців, купити хоча б маленьку чашку кави. Часто ходимо з донькою в кіно або театр — навіть під час відключень».
Для Анни Горобчук світло — це насамперед внутрішній стан:
«Найголовніше — світло в душі. Я вірю, що світло переможе темряву. Ми вже перемогли, бо четвертий рік стоїмо і не зламались».
На її думку, нинішні випробування формують нову якість українського суспільства:
«Це імунітет для всієї нації. Мені здається, що якби настав кінець світу, вижили б тільки українці».
Світло як нова міра часу
Історії вінничан різні — від спокійного прийняття до емоційного виснаження. Проте їх об’єднує одне: життя міста більше не вимірюється годинами, а наявністю світла. Попри втому, тривогу і незручності, вінничани продовжують працювати, вчитися й підтримувати одне одного. В умовах війни це стало не лише способом адаптації, а й формою щоденної стійкості.
Авторка: Людмила Гораль
