Після удару ворожого дрона Рустам отримав надважкі поранення. Ліву ногу відірвало до коліна, у правій була зламана кістка, також — наскрізне поранення тазу, контузія та перебиті барабанні перетинки. У рані ноги згодом виявили інфекцію.

«Коли мене евакуювали спочатку до Петропавлівки, а потім у Дніпро, лікарі зібрали консиліум. Мені чесно пояснили: або я мертвий із коліном, або живий без нього. Я сказав: ріжте», — згадує ветеран.

Перші дні після ампутації: страх і панічні атаки

Реабілітація почалася одразу після стабілізації стану. Першим спеціалістом, який почав працювати з Рустамом, став психолог. Безсоння, фантомні болі та панічні атаки накривали зненацька.

«Десь на сьомий-восьмий день я пережив сильну панічну атаку. Німіли руки, стискало груди, збивалося дихання — як під час поранення. Я злякався сам і налякав усіх навколо», — розповідає він.

Психолог навчив відстежувати ці стани, повертати контроль через дихання, воду, усвідомлення моменту. Найважче було ввечері, коли перед очима знову й знову виникав момент удару дрона.

«Я постійно думав, що міг зробити інакше: не їхати, вистрибнути, вистрілити… Гриз себе. Але з часом, завдяки фахівцям і лікуванню, це ставалося рідше».

Родина і команда — опора в реабілітації

Рустам проходив реабілітацію у Дніпрі, де живе його родина. Підтримка дружини, дітей і мами стала критично важливою. Уже на ранніх етапах він почав виїжджати додому на кріслі колісному.

Фахівці з реабілітації працювали з ним із першого дня, пояснювали процес і налаштовували на тривалу роботу.

«Найбільша помилка — думати, що реабілітація буде швидкою. Це боляче і складно. М’язи атрофуються, сили зникають. Ілюзій бути не повинно — треба працювати щодня».

Перші кроки з протезом

Протез Рустам отримав восени 2024 року. Перші самостійні кроки без милиць зробив уже після Нового року.

«Коли я вперше встав на протезі, то ніби повернув свій зріст — 1,80. На мене перестали дивитися згори. Було запаморочення, але всередині стало легше».

Він радить людям із високою ампутацією ретельно підходити до вибору протеза: «Це як взуття — якщо не підходить, буде постійно заважати».

Шлях через спорт і прийняття

Кілька місяців Рустам тренувався щодня: ходив із милицями, з палицею, тримаючись за поручні. Згодом почав працювати на тренажерах і турніках, поступово збільшуючи навантаження до 45–50 кг.

«Реабілітаційна команда — це окреме натхнення. Вони підтримували, вірили, ставили мене в приклад іншим. Це дуже мотивує».

Найважчим виявився не спорт, а повернення додому — життя в родині на кріслі колісному, залежність від допомоги, жалі в очах сторонніх.

«Жаль не допомагає. Людина після травми не перестає бути людиною. Терпіння дружини і робота з психологом допомогли прийняти нову реальність».

Повернення до ритму життя

Сьогодні Рустам уже повернувся до роботи, водить автомобіль, проводить цілий день у протезі. Спочатку було складно, але за кілька місяців організм адаптувався, знеболювальні поступово відійшли.

«Коли перестаєш жити на таблетках — розумієш, що все працює».

Послання тим, хто на початку шляху

«Будьте терплячими. Буде боляче. Потрібні час, зусилля і щоденна робота. Говоріть із психологом. Але у вас усе вийде».

 Довідково

Реабілітаційні послуги в Україні надаються безоплатно в межах Програми медичних гарантій — амбулаторно, стаціонарно та в громадах.
Щоб отримати направлення, зверніться до сімейного або лікуючого лікаря.
Деталі — у контакт-центрі НСЗУ: 1677.

Матеріал підготовлено в межах інформаційної кампанії «Зміцнені», що реалізується НСЗУ у партнерстві з МОЗ та Мінветеранів за підтримки проєкту Rehab4U.

Попередня публікаціяУ Вінниці комунальні служби працюють у посиленому режимі через снігопади та мороз
Наступна публікаціяМенінгококова інфекція: На Вінниччині вже 4 випадки на початку 2026