Він говорить спокійно, без надриву, але кожне слово — наче вистраждане. За його плечима — штурми, поранення, втрати й відповідальність за людей. Командир підрозділу штурмової бригади «Лють», вінницький поліцейський Євген Орленко з позивним «Хануман» — із тих, хто не шукав героїзму, але взяв на себе тягар війни свідомо.
Це розмова не лише про фронт. Це розмова про вибір, віру, внутрішню силу й про те, чому для України не існує варіанту «напівперемоги».
«Хануман» — не просто позивний, а внутрішній стрижень
Його псевдо одразу привертає увагу. «Хануман» — незвичне для війни ім’я, глибоке й символічне.
Хануман — герой давньоіндійського епосу «Рамаяна», символ відданості, сили, самопожертви й служіння вищій меті. Саме ці риси стали близькими Євгену задовго до війни.
«Я цікавлюся ведичною культурою, східною філософією. Читаю “Рамаяну”, “Махабхарату”, “Бгаґавад-ґіту”. Це не про релігію в буквальному сенсі, а про розуміння життя, служіння, честі, внутрішньої дисципліни».
Для нього Хануман — це воїн, який не воює за славу. Це той, хто служить істині й захищає, не думаючи про себе.
«Цей образ мені дуже близький. Бути сильним не для того, щоб панувати, а щоб захищати. Бути вірним не словам, а справі».
Цей позивний став не маскою, а продовженням його внутрішньої філософії — на фронті, у командирській роботі, у ставленні до побратимів.
Шлях до війни: від Криму — до поліцейської форми
До 2014 року життя Євгена було цілком мирним. Він займався підприємницькою діяльністю, працював у курортному бізнесі, кілька років поспіль їздив на сезонну роботу до Криму.
«Ми з Вінниці виїжджали туди навесні й поверталися восени. Кафе, торгівля, звичайне життя».
Але анексія Криму стала для нього особистою точкою неповернення.
«Коли туди зайшов “рускій мір”, я для себе все вирішив. Сказав: поки там вони — мене там не буде. І більше туди не поїхав».
У 2015 році Євген іде до патрульної поліції. Проходить жорсткий відбір у Києві, служить командиром роти в Подільському районі столиці, згодом повертається у Вінницю. Пізніше — робота в Головному управлінні Нацполіції.
Кар’єра, стабільність, зрозуміле життя. Але війна знову все змінила.
«Я побачив, до чого призводить “рускій мір”»
Після початку повномасштабного вторгнення Євген у складі зведеного поліцейського загону вирушає на деокуповані території Харківщини.
«Те, що я там побачив, залишилося зі мною назавжди. Зруйновані будинки, знищена інфраструктура, майже немає людей. Це і є “рускій мір”».
«Я зрозумів, що не хочу, щоб таке колись було в моєму місті. І що я маю робити більше».
Коли почали формувати об’єднану штурмову бригаду Нацполіції «Лють», він подав рапорт одним із перших.
«Я не хотів звільнятися з поліції. Хотів залишитися в системі, але робити реальний внесок у захист країни».
Вибір, який коштує дорого
Це рішення не було легким. Удома — сім’я, дитина. І жорстка розмова з дружиною.
«Вона сказала: або служба, або сім’я. І я обрав службу. Це було страшно. Але я не міг жити з відчуттям, що не роблю все, що можу».
У березні 2023 року Євген стає частиною штурмового полку «Цунамі» бригади «Лють».
Кліщіївка, Вовчанськ, Покровський напрямок. Штурми. Поранення. Повернення в стрій.
«Було важко. І фізично, і морально. Але ти там не один».
Братерство, яке народжується на межі
На війні, каже «Хануман», швидко зникає все зайве.
«Там немає ролей. Там є люди. І вони справжні».
Він згадує момент, який став для нього символом бойового братерства.
«Ми були виснажені. Половину групи евакуювали, багато поранених. І тут приходить команда — йти в штурм. Сил не було ні в кого».
Командир просто сказав: «Я йду. Хто зі мною?»
«І всі сказали: “Я”. Ми пішли й зробили свою роботу».
Війна очищає
Євген переконаний: війна змінює уявлення про цінності.
«Там люди щирі. Тобі можуть допомогти просто так, без питань. А тут… тут іноді важче, ніж на фронті».
Його болить поверхневість тилового життя.
«Гаджети, тренди, показуха. А справжні людські стосунки — десь на задньому плані. На війні ти розумієш, що саме вони — найцінніше».
Що тримає, коли здається, що сил більше немає
На це запитання він відповідає без вагань.
«Бог і сім’я. Віра і відповідальність».
Він не називає себе фанатичною людиною, але говорить про віру як про внутрішню опору.
«Коли найважче, ти просто звертаєшся до Бога і просиш сил. І вони приходять».
«Це війна за наше існування»
Євген не романтизує війну і не шукає м’яких формулювань.
«Це національно-визвольна війна. Якщо ми не переможемо — нас не буде як нації».
Він переконаний: жодні компроміси з імперією неможливі.
«Будь-яка пауза — це шанс для них повернутися. Тому або перемога, або смерть. Іншого не існує».
День Перемоги: без салютів
Для нього Перемога не буде святом із феєрверками.
«Це буде видих. Ми це зробили. Але попереду — величезна робота. Відбудувати державу, суспільство, самих себе».
«Українець починається зсередини»
Головне послання «Ханумана» — не про фронт, а про ідентичність.
«Українець — це не одяг і не слова. Це внутрішній стан. Вчинки. Усвідомлення, хто ти і за що відповідаєш».
Він переконаний: українці завжди боролися і завжди перемагали.
«І цього разу переможемо. Головне — не втратити себе і не стати схожими на ворога».
