Історію однієї картини та однієї родини — праведників народів світу, розповіли у музеї Вінниці.
Минулого року фонди Музею Вінниці поповнилися комплексом предметів, подарованих вінничанином Сергієм Сорокою. Один з цих предметів – картина яка, як свідчить напис у нижньому правому куті, написана в 1948 році. На ній, за інформацією Сергія Сороки, зображена родина вінничан Бочкових, які мешкали на вулиці Поліни Осипенко (нині Мури). Проведена нашими науковими співробітниками атрибуція картини дає підстави стверджувати, що на ній зображено Євгенію Бочкову, вінницьку кравчиню, та її дітей – Меланію, Бориса, Георгія і старшого сина (його ім’я не вдалося встановити). Чоловік Євгенії помер у 1930 році.
Після початку німецько-радянської війни старшого сина мобілізували до Червоної армії. Євгенія залишилася з молодшими дітьми у Вінниці. Неподалік від Бочкових мешкала родина Рахманів – Самуїл, Етя та їхні сини, ровесники й однокласники молодших Бочкових. У серпні 1941 року одного із синів Рахманів убили, 19 серпня розстріляли Етю та її матір Естер. Самуїла з молодшим сином Юрієм переселили в гетто, куди діти Євгенії Бочкової приносили їм продукти. Пізніше Юрій Рахман згадував:
«Нас почали виводити у місто на ремонт будинків, одного – на вулиці Ширшова [нині Варшавська], іншого – на вулиці Котовського [нині Грушевського]. Там нас і побачили наші довоєнні сусіди. Українська родина Бочкових: тітка Женя, Жора, Міла і Борис. Як вони підтримували нас, приносячи їжу і потайки передаючи її нам! Із ними ми з батьком і домовилися про майбутню втечу з концтабору. Деякий час ми ховалися у Бочкових, а потім втекли з Вінниці до румунської зони окупації».
Про допомогу Бочкових згадує також Лідія Мільготіна (Левіт), якій вдалося вижити під час Голокосту:
«Я розуміла, що сам на сам мені не протриматися і не вижити, і в грудні 1941 року прийшла до єврейського гетто на вулиці Комуністичній [нині Михайла Кропивницького]. Там побачила знайомого хлопця Юру Рахмана. Він там був із батьком, саме вони й домовилися зі знайомим поліцаєм, і мене взяли у гетто. […] Працювали ми від темна до темна. Дуже підтримувала нас у цей страшний час одна родина. Їхнє прізвище Бочкови. Мати їхня, Євгенія Юхимівна, врятувала життя єврейському хлопцю, видавши його за свого сина, а її діти, Боря і Мила, часто приносили нам, що у них було поїсти».
У 1995 році Євгенія, Меланія та Борис Бочкови були удостоєні звання Праведників народів світу, а 2001 року його присвоєно і Георгію Бочкову.
Праведник народів світу – почесне звання, яким Держава Ізраїль удостоює людей, котрі під загрозою смерті жертовно допомагали єврейському населенню в умовах нацистської політики Голокосту в роки Другої світової війни. Рятівники надавали євреям їжу, переховували їх, забезпечували фальшивими документами тощо. За такі героїчні вчинки цим званням удостоєно 2 691 українців, зокрема 521 мешканець Вінницької області, серед них 47 вінничан. Восени 2022 року у Вінниці з’явилася вулиця Праведників світу (колишня Максимовича). На цій вулиці існує одне з найбільших місць пам’яті трагедії Голокосту у Вінниці. Також у 2019 році там було встановлено пам’ятний знак «Праведникам народів світу».
В музеї Вінниці опублікували цей допис 16 квітня, тому що 82 роки тому, також 16 квітня 1942 року, німецька окупаційна влада влаштувала чергову акцію зі знищення мирного населення. Людей спершу зібрали на стадіоні в парку під приводом вивезення в гетто. Згодом їх вивезли з міста і розстріляли. Тоді було вбито від п’яти до дев’яти тисяч вінницьких євреїв. Нині, під час широкомасштабної війни, розв’язаної росією, особливо важливо пам’ятати на що здатні тоталітарні режими.
