Релігійні громади Вінниччини приєднуються до Православної церкви України. Більшість увійшли до складу Вінницько-Барської єпархії.
Така тенденція зовсім невипадкова – їй дав дорогу митрополит Вінницький і Барський Симеон. Він один з небагатьох єпископів московського патріархату, який зважився піти проти антиукраїнського режиму УПЦ МП та перейшов до помісної церкви України ще у 2018 році. “Юдою на якого чекає гілляка”, як казали московські духівники, він став з єдиною метою – щоб утворилась Православна церква України. За ним пішли більшість парафій єпархії.
Інша справа Вінницько-Тульчинська єпархія, з її духовним лідером Іонафаном, митрополитом Тульчинським і Брацлавським, головним та не менш яскравим лідером кримінальних хронік. Нагадаємо, він отримав 5-річний тюремний строк за розпалювання національної ворожнечі. Слідами свого лідера вірно пройшли архієпископ ладижинський Аніцой, настоятель Свято-Казанського храму Євген Воробйов та інші священнослужителі УПЦ МП. Такий собі приклад “духовності”, погодьтесь. Та якби не було, ясно одне — дорогу подужає той, хто йде.
“Московські попи обіцяли забити на мене кришку гробу, в разі, якщо я не відмовлюсь від своїх намірів перевести церкву”
Церковну юрисдикцію Свято-Успенського храму, що у с.Ободівка віряни змінили фактично за літо 2022 року. Перехід ініціювали невеликим активом, самі без духівника, – розповідає представниця релігійної громади села Анна Пелешенко.
“Про перехід усією парафією мова навіть не йшла, настоятель храму був з голови до ніг просякнутий “руським миром”. Говорив, що ніколи в житті не підтримає перехід.Тоді ми вирішили діяти самостійно, покроково рухаючись законодавчим вектором. Було важко, скажу відверто, але у нас виходило. На зборах громади московські попи обіцяли “забити на мене кришку гробу, в разі, якщо я не відмовлюсь від своїх намірів перевести церкву до ПЦУ”. Однак “собака гавкає — караван іде”. І ми йшли.
Як тільки московиті зрозуміли, що храм таки буде приєднано до ПЦУ почали вивозити з нього усе майно громади. Ми застали порожні стіни. І тут навіть мова не про ікони, там було начиння, яке є досить дорого коштує, і яке громада не зможе так швидко придбати, тим паче зараз. Винесено було все! Навіть антимінс (ред. – Посвячена хустина з зашитою частинкою мощів святих) – найсвятіше що є у церкві, і що згідно з церковними канонами, завжди має бути у храмі. Саме на ньому вказується до чиєї юрисдикції належить та чи інша церква. Це як прапор для держави.
Однак в церкві ми знайшли чимало російської церковно-пропагандистської літератури, молитви за кирила, за росію. Я на власні очі бачила тексти проповідей написаних матушкою, в яких вихвалялась велика росія та що особливо обурило списки наших атовців.
Мовчу про цілодобову окупацію храму, яку влаштували адепти московитих. Вони чергували біля храму 24/7 і в разі загрози, на їх думку, мали викликати виїзну бригаду з сусідніх попів та “тітушок”. Що ми тільки не пережили! Жителі села Ободівка стали учасниками історичних подій, які більше схожі на голлівудський блокбастер”.
Отець Олександр, який прийняв у своє служіння ободівський храм говорить, що то так, видно, Господь повів, що він знову повернувся на Тростянеччину. До того проповідував слово Боже на Хмельниччині, ще раніше в рідному селі Глибочок.
“Починав все з початку, коли прийшов, у нас навіть хору не було. Але разом за рік громада зробила просто неймовірні справи. Всю зиму та осінь ми робили окопні свічки, в’язали теплі речі, пекли смаколики хлопцям на фронт. Зараз закінчуємо ремонт в храмі й плануємо там відкрити недільну школу для дітей. Під цей задум навіть написали проєкт, який фінансує ГО “Ми – Вінничани” та виграли грант на меблі.
Нам енергії та бажання не займати, тому вирішили допомогти й нашим сусідам — громаді с. Бережани. На той момент вони теж тільки-но приєднались до ПЦУ. Потрібно було привести до ладу храм, який валився від старості та недогляду.Ви б побачили, яку красу ми зробили разом з жіночками. Все своїми силами. Така наша історія”.
Схожий апокаліптичний сценарій розгортався й у сусідній Олянівці. Щоправда, мешканцям цього села вдалось відвоювати свій храм кількома тижнями раніше.
“Люди вирішили, що не буде більше московського патріархату на території Оляниці”
“Ми чергували біля свого храму 4 місяці, ні на хвилину його не залишаючи. При тому, що основна обойма наших активістів — це були люди похилого віку, – згадує представниця релігійної громади Оляниці Людмила Вдовиченко. Ми не дали винести з храму нічого з майна громади. Ми не здалися та вистояли свій храм попри всі провокації проросійських сил”.
Свято-Троїцька релігійна громада вже понад рік як перейшла до ПЦУ, однак дух московщини й досі не вивітрився звідти. Зараз Оляницька громада судиться з колишнім настоятелем свого храму через те, що той звів та приватизував будинок на території церкви за гроші громади. Який раніше, за свідченнями парафіян, використовувався ними як поминальниця.
У селі Цибулівка перехід ініціювала мати одного з загиблих героїв та мати військового з смт Тростянець. Село має два великі храми, в яких піп проводив служіння навіть не маючи реєстрації.Там навіть громади московської не було не те що..
І такі історії непоодинокі, підсумовує Анна Пелешенко. Майже кожна громада, яка ініціює процес переходу з УПЦ МП до єдиної помісної церкви України стикається з майже однаковими вихідними обставинами — із законодавчою складністю та різними видами психологічних впливів з боку церковників московського патріархату, а також їх парафіян. І ті, і інші не соромляться погрожувати, маніпулювати та навіть опускатись до фізичних розправ. Попри це люди готові відстоювати своє. Справжнє. Українське.
Загалом, станом на 21 листопада на Вінниччині до ПЦУ приєднались 193 парафії (20,47%). Триває і процес реєстрації Свято-Казанського храму в Ладижині, за який громада проголосувала 10 листопада 2023 року.
