Дві родинні операції провели у Вінниці, відколи стартував пілотний проєкт МОЗу з трансплантації. Реалізують його на базі лікарні ім. Пирогова. Вінницькі медики пересадили нирки від батька до сина та від матері до сина. Суспільне дізналося, як почуваються після трансплантації ті, хто тепер живе з донорським органом і ті, хто віддав його, щоб врятувати найрідніших.
“Пересадка нирки, серця – вони набагато простіші і можуть виконуватися у нашому закладі. До цього готовий і наш кадровий потенціал і маємо все необхідне обладнання. Пересадка печінки — технологічно складніший процес для хірурга. Але ми швидко до цього дійдемо. Пересадка легень, що сьогодні найактуальніше — над цим потрібно працювати, але ми готові. Головне, щоб не було проблем під час передачі органу від людини, яка вже не може жити, тій, яка може жити повноцінним життям”, — говорить головний лікар Вінницької лікарні ім. Пирогова Василь Паненко.
Під час операції із трансплантації органів залучено близько 25 медпрацівників — це хірурги, анестезіологи, медсестри, санітари. Працювати потрібно швидко і злагоджено. Після кількагодинної операції — реабілітація.
“Якщо все підібрано правильно, то цей орган одразу починає виконувати свої функції і пацієнту на наступний день набагато краще, чим було до цього. Є кілька етапів можливих відторгнень, але сучасна медицина за допомогою препаратів дозволяє мінімілізувати ці ризики”, — завідувач урологічного центру з відділом трансплантації органів Вінницької обласної лікарні ім. Пирогова Олег Капшук.
Про життя з новими органами
Один із прооперованих — 23-річний Ігор Салій. Рік тому через вроджену ваду і ниркову недостатність, хлопець не міг жити без діалізу. Тричі на тиждень їздив за сотню кілометрів до лікарні. Коли заговорили про трансплантацію, донора почали шукали серед рідних.
“Іншого варіанту не було. Лікарі сказали, що можна пересадити родинну нирку. Зробили обстеження: мама, тато, я. Найбільше підійшла батькова. От він і віддав мені свою нирку”, — каже Ігор Салій.
Батько Ігоря — Юрій, погодився одразу. Каже, що не міг бачити, як син страждає. Операція була безкоштовна.
“Не жалкую, бо дуже важко дивитися, як дитина страждає. Дивишся і нічого не можеш зробити. Ми зробили, бо діаліз дуже важка річ, нікому не побажаю”, — говорить Юрій Салій.
22-річному Артему Бойку нирку пересадили від мами. Відтоді минув понад рік. Розповідає, що після трансплантації життя змінилося.
“Прижилася з перших днів. Але реабілітація перші 2-3 місяці була складною”, — каже Артем Бойко, — Почав інакше мислити. Більше можливостей з’явилося. Я не так прив’язаний до лікарняного ліжка, до ліків, як раніше. Здаю на права, буду водієм”.
Те ж саме про життя після трансплантації розповідає і Ігор.
“Можу працювати, нормально їсти, бігати, ходити. Найголовніше — не прив’язаний до одного апарату. Можу поїхати кудись на тиждень чи два. Головне не забувати пити таблетки”, — каже Ігор Салій.
Посмертне донорство
На відміну від нирок, серце, печінку чи легені пересадити можна виключно від людини, у якої мозок уже помер. Тобто, трупного донора. Для цього потрібно за життя дати згоду на посмертне донорство. Так пояснює заступник медичного директора з трансплантології лікарні ім. Пирогова Ярослав Мостович.
“Донорами органів стають пацієнти, які померли від важкого інсульту, або від травм головного мозку, де мозок загинув. Це вже вважається, що людина померла, а всі інші органи були здорові”, — говорить Ярослав Мостович.
Згоду на вилучення органів можуть написати і родичі померлого. Тим самим, даючи шанс на життя іншим людям.
“Це світова практика, коли люди жертвують свої органи заради порятунку іншого. Це дуже гуманна місія. Коли бачиш щасливі обличчя врятованих людей, це найкраща дяка лікарям-трансплантологам”, — заступник директора з організації хірургічної допомоги Ярослав Хребтій.
Фото: Суспільне Вінниця
