«Запам’ятайте цей останній рейс»: як на Вінниччині 20 років тому зникла гілка залізниці від Калинівки до Погребища.

На Вінниччині 20 років тому зникла гілка залізниці. Про історію зникнення гілки до Погребища ми вже писали ще до карантину.
Нагадаємо, що на Вінниччині курсував приміський потяг, який сполучав Калинівський та Погребищенський район. Ми вирішили розповісти вам про минуле даної гілки від якої сьогодні залишились лише прояви того, що колись тут курсували потяги. Сьогодні мова піде про продовження розповіді про дану залізничну гілку, яка веде у бік Погребище-2. У минулій статті ми розповідали про історію цієї залізниці, залишки мосту поблизу «Варшиці» та будівлю станції «Курава» у якій проживає родина залізничників.

Сьогодні мова йтиме про наступні станції після Нової Греблі зокрема зупинний пункт Сопин та Мончин. Дорогою до Сопина зустрічається насип із залишками переїзду через колишню одноколійну гілку залізниці. Далі проїхавши від нього 500 метрів ми під’їхали до колишнього зупинного пункту Сопин, де залишилась будівля 1936 року побудови.

Як виявилося один із чоловіків, який тут проживає, раніше працював на цій ділянці залізниці обхідником колійного господарства. За його словами потяг тут не курсує ще з 1996 року. Раніше в будівлі станції був зал очікування та каси, які нині перетворені на житло.

«Пам’ятаю як я їхав останній раз у дизель-потязі машиніст за допомогою гучномовця оголосив у салон пасажирам, що запам’ятайте цей останній рейс, з того часу потяг більше не курсував», це був 1996 рік. Поспілкувавшись дедалі більше нам розповіли про історію будівництво даної гілки.

«Цю гілку, як і будинок в якому ми проживаємо, будували ще у 1936 році ще перед війною. В ті часи йшла розбудова та підтримка населення районів для доставлення людей між невеликими селами в яких вели велике свійське господарство. Дану гілку будували ще мої прадіди. В ті часи не було ніякої механізації та геодезичних пристроїв. Це все будувалось майже відрами, лопатами та тачками. Для того щоб колія мала постійний рівний ухил брали звичайну мотузку по якій і вирівнювали насип. Як ви можете бачити якість того будівництва без механізації досі тримається не дивлячись на те, що тут курсували потяги, а ще й 20 років, як тут немає жодного курсування поїздів все так і тримається окрім того, що тут відсутні рейки.

Аналогічно будували й мости по шляху курсування потяга з каменю та металу. Раніше ця ділянка належали до Старокостянтинівської дистанції колії. З моменту побудови вона була постійно ширококолійною та була в основному запасною, адже основна вела з Калинівки до Козятина, якою користуються і нині. За допомогою неї раніше можна було швидко дістатися Погребища, Оратова та Христинівки, але це було колись, зараз ми тут просто виживаємо. » – розповів колишній працівник залізниці.

На запитання коли тут почали демонтувати колії нам розповіли, що все почалось з того, що поблизу Варшиці розібрали основну частину мосту, що і зробило фактичну зупинку руху по маршруту до Калинівки. А далі вже час від часу почали демонтувати колії, ще у 2007 році на різних ділянках рейки ще де-не-де зустрічались.

Подякувавши за цікаві історичні спогади, ми вирушили до колишнього зупинного пункту Мончин. Його знайти стало дедалі важче, адже він знаходився між двома лісосмугами, а за 20 років тут заросло все майже як джунглі. Після пошуків все ж вдалося знайти те місце, де раніше потяг висаджуючи людей з села Мончин.

З останніх потягів тут курсував дизель-потяг ДР1А під номером 6325/6326 з чотирма вагонами за маршрутом Жмеринка — Погребище через Вінницю. Час в дорозі з Вінниці до станції Погребище складало 3 години.

Унікальністю цього маршруту було також те, що в ті важкі часи поїзд постачав селян продовольством. У ті часи до цього поїзду використовували причіпний поштовий вагон який був перероблений під хлібовозку. Коли поїзд прибував до станцій або пунктів зупинок сільські жителі могли купити собі хлібну продукцію.

У наступному репортажі ми розповімо вам про кінець колишньої ділянки, який закінчується на станції Погребище-2, де діє гілка з Козятина до Христинівки, окрім того там існує ремонтний завод, який раніше обслуговував як вагони так і локомотиви. Очікуйте наступний репортаж вже найближчим часом.

Попередня публікаціяВінничани розповіли з якими втратами та досягненнями виходять з карантину. Опитування
Наступна публікаціяНа Вінниччині виповнюється 29 років з моменту залізничної катастрофи у Гнівані. Фото

4 КОМЕНТАРІ(В)

  1. Спасибо, интересно. Из не основной железнодорожной ветви ездил только на Гайворон, правда только до Немирова. Впервые примерно 87м-88м и то неск. раз всего.

  2. Міст у Варшиці до гілки Калинівка – Погребище не відносився так як це залишки вузькоколійки Бердичів – Турбів – Гуменне – Гайворон, а гілка Калинівка – Погребище починалась на станції Калинівка, де вона мала свою посадочну платформу, яка збереглась дотепер – якщо їхати з Вінниці то по праву сторону. Хоча, можливо, і на цьому мості деякий час існувала і широка колія для поєднання гілок Калинівка – Погребище та Варшиця – Старокостянтинів 2, однак сумніваюсь що там був якийсь пасажирський рух. І дизель-поїзд на Погребище ходив стандартний для тих часів 6-вагонний, а цей що на фото – це жмеринський службовий, можете загуглити ДР1-014.

ПРОКОМЕНТУВАТИ

Введіть текст коментаря!
Введіть своє ім'я