Барський пансіонат «Милосердя» розрахований на тридцять місць і всі вони зайняті його теперішніми мешканцями. Частина з них місцеві, частина – з інших громад те переселенці. Найчастіше бабусі й дідусі потрапляють сюди через те, що не можуть подбати про себе самі. Не всі мешканці барського будинку для пристарілих досягли пенсійного віку, наймолодший з них, Геннадій, народився в 1974-му році, найстарша, бабуся Поліна – в 1933-му.
Умови проживання та догляд у барському пансіонаті
Будівля пансіонату не нова, раніше тут був тубдиспансер, а будинок для пристарілих знаходився в інших населених пунктах, кілька років тому його перенесли сюди. В пансіонаті чотириразове харчування, сюди часто приходять юні волонтери з четвертої школи разом зі своєю класною керівничкою.
Кімнати тут розраховані та чотири, три та дві людини. В пансіонаті працює медсестра, в разі необхідності, заклад доставляє людину до лікарні, яка, до речі, знаходиться зовсім поруч. Барський пансіонат належить державі, тому родичі його мешканців за їх проживання тут не платять. 75% пенсій та соціальних виплат стареньких – саме така ціна за власне ліжко й обслуговування, цих грошей для утримання закладу катастрофічно не вистачає, допомагає міська рада.
Аби тут працювати, потрібно мати силу духу. У нас багато паліативних хворих(тобто таких, які не можуть ходити) та людей з інвалідністю, за ними потрібен догляд: нагодувати, помити, змінити підгузок. Не кожен так може.
Стареньких тут намагаються залучати до різних цікавих занять, щосереди тут проводяться різноманітні заходи. Нещодавно, в пансіонаті відбувся захід, присвячений Дню Незалежності України, для стареньких тут проводять концерти, місцева поетеса читає свої вірші, волонтери приходять сюди з подарунками.
Таїса Семенівна, жінка з Бахмуту
Таїсі Семенівні 79 років, жінка потрапила до пансіонату після того, як її рідний Бахмут розбомбили. Спочатку Таїса Семенівна потрапила до Дніпра разом з іншими евакуйованими, а потім – до Бара. В домі для пристарілих вона проживає вже три роки, на своє життя бабуся не жаліється.
Де б я була в іншому разі? Я все втратила, моє місто розбомбили вщент, – каже вона.
В багатьох людей інформація про будинок для пристарілих викликає засудження, адже не всі тут самотні, але Таїса Семенівна думає інакше.
Я вважаю, що молодим треба жити, ми, дякувати Богу, своє життя вже прожили. Це складно, доглядати за старою людиною, молодим треба вчитися, працювати. Тут не гірше, ніж удома, тому в цьому нічого поганого немає.
Олександр Павлович, колишній міліціонер
Олександрові Павловичу 80, чоловік проживає тут вже рік. Раніше він працював міліціонером, проживав у селі Підлісний Ялтушків, але на сьогодні, село, на жаль, вимирає, на всю вулицю Олександр Павлович залишився один.
Мені тут подобається, тут гарні дівчата, – жартівливо говорить чоловік.
На питання про те, чи правильно віддавати своїх батьків у пансіонат, Олександр Павлович не шукає відповіді.
Якщо діти мають батьків, то мають доглядати за ними, моя донька не змогла жити біля мене в селі, а я не можу жити з нею. Не думайте, що я ображаюсь на неї, вона має свою сім’ю, живе своїм життям.
Велике подвір’я пансіонату красиво оформлене квітниками, серед них стоять гарненькі дерев’яні альтанки, на лавках відпочивають бабусі й дідусі. Трохи далі росте розкішна плакуча верба, а неподалік від неї – величний дуб, який, за чутками й переказами, вважається найстаршим у Барі деревом.
Автор: Дар’я Берт
