Цілющі трави допомагають зберегти здоров’я. Багато з них ростуть у доступних місцях України, тому їх можна заготовити самостійно. Тим паче, що це зробити доволі легко.
Про те, які трави варто збирати на зиму, пише “Академія здоров’я”.
Спориш звичайний
Це- корисна трава для здоров’я. Заготовляють її в серпні. Вона корисна при хронічних захворюваннях сечовивідних шляхів та нирок. Настій з споришу допомагає на початкових стадіях нирковокам’яної хвороби і після операції з видалення каменів. Щоб приготувати настій, залийте 2 ст. л. трави 0,5 л окропу, настоять 2 години і приймайте по 50 мл тричі на день перед їдою. Тривалість курсу – 3 тижні. Варто уникати вживання споришу під час вагітності та запаленнях сечового міхура та нирок.
Ромашка лікарська
Це дуже – корисна рослина. Збирають її в суху погоду близько основи. Рослину слід сушити в добре провітрюваному приміщенні. Вона ефективна при захворюваннях сечовивідних шляхів і спазмах. Застосовується в поєднанні з іншими травами при хронічних запаленнях нирок і сечового міхура. Для настою залйте 2 ч. л. квіток 1 склянкою окропу, настоять 3 год. Приймайте як чай по чверті склянки 4 рази на день протягом 2 тижнів. Не підходить при алергіях та підвищеній кислотності шлунку.
Ожина сиза
Досить корисна рослина з протизапальними, бактерицидними, сечогінними властивостями. Листя збирають протягом літа, сушать в добре провітрюваному місці. Відвар готувати з 1 ст. л. листя на склянку води, кип’ятіть 1 хвилину, настоюйте 30 хвилин, процідіть. Приймати гарячим, можна з медом чи молоком, 3-4 рази на день перед їдою. Враховуйте, що ожина може спричиняти алергію та розлад шлунка, обережно дозувати.
Хвощ польовий
Ця рослина має цілющі властивості для хвороб сечовивідних шляхів. Для сушіння використовуйте лише польовий вид трави, ретельно вибравши місце в тіні. Для приготування відвару беріть 2 столові ложки трави на 200 мл окропу, кип’ятіть протягом 15 хвилин у водяній бані, охолодьте і процідіть. Приймайте теплим в розмірі чверті склянки 3-4 рази на день після їди, але майте на увазі, що хвощ може спричинити гіперчутливість та реакцію організму.
Гречка посівна
Квітки зривають разом із верхніми листками. У них є вітамін Р – потужний антиоксидант. Настій гречки знижує запальні процеси у жовчовивідних шляхах, запобігає утворенню каменів у жовчних протоках. Він захищає печінкові клітини від ушкоджень та запобігає окисненню й вільним радикалам.
Парило звичайне
Для заготівлі підходять верхівки стебел по 30-40 см. Парило збуджує апетит і рефлекторно посилює секрецію травних залоз, сприяє нормалізації обміну речовин. Також рослина має кровоспинні й слабкі жовчогінні властивості. Ця трава корисна при хворобах печінки й жовчного міхура. Вона діє, як протиотрута при алкалоїдних отруєннях. Також її застосовують проти проносів, при застійних явищах і набряках.
Підмаренник справжній
Збирають у період цвітіння верхівки стебел завдовжки 20-30 см. Він має протизапальні, антисептичні, знеболювальні властивості. Настій трави п’ють при діареї, жовтяниці, захворюваннях печінки.
Дивина густоквіткова
З цієї рослини збирають лише квіточки. Вони корисні при захворюваннях печінки та селезінки.
Цмин пісковий
Заготовляють суцвіття цмину, як тільки вони починають розкриватись. Ця рослина сприяє підвищенню жовчної секреції, зменшує концентрацію жовчних кислот. Також вона посилює жовчовиділення, має протизапальну, антибактеріальну та спазмолітичну дію. Відвар цмину вживають при хронічних холециститах, жовчнокам’яній хворобі і дифузних уражень печінки.
З трав можна приготувати відвар для відновлення печінки і розрідження жовчі. Для цього треба змішати по 40 г цмину, підмаренника справжнього, парила звичайного, дивини густоквіткової, гречки посівної і все подрібнити. Тоді 2 ст. л. суміші залити 500 мл окропу, настояти в термосі протягом ночі, зранку процідити. Приймати протягом дня за 3-4 рази, за 30 хв до їди. Курс триває 2 місяці. Його потрібно кілька разів повторити з інтервалом в 2 тижні. Приймати ці трави не можна, якщо маєте чутливість до складових, схильність до закрепів, знижений тиск, високу в’язкість крові. А також при жовчнокам’яній хворобі з наявністю каменів понад 10 мм.
