Президент України Володимир Зеленський попросив крупних бізнесменів допомогти у боротьбі з коронавірусом і взяти під кураторство області, де у них є активи і відповідно ресурси та люди.
Усі розуміють, що тимчасове, але офіційно затверджене «кураторство» є актом суттєвого зміцнення і бізнесових, і політичних позицій даних осіб у закріплених регіонах. Адже немає нічого тривалішого, ніж зовні минуще, – пише видання “Політарена”.
Наприклад у Харківській та Одеській області куратори вже включились в роботу по заміні губернаторів на свою користь.
Кураторство над Вінниччиною отримав мажоритарний акціонер ПрАТ та голова правління агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрій Косюк.
А днями навіть прокоментував цю подію.
У зв’язку із цим не зайвим буде згадати практику взаємодії цієї людини з вінницьким політикумом для спроби визначення можливих кроків нового куратора уже під час наступних місцевих виборів. Які, до речу, можуть і не відбутись восени цього року.
Із самого початку напрошується висновок, що значно виростуть акції «Європейської солідарності», оскільки Косюк (чого приховувати) є давнім бізнес-партнером Петра Порошенка, був його позаштатним радником та експершим заступником глави Адміністрації Президента.
Висновок, однак, є хибним, якщо згадати історію далекого 2012-го року. Тоді у 17-му виборчому окрузі не на жарт розгорнулася боротьба між Григорієм Заболотним, який позиціонував себе як «член команди Порошенка» та топ-менеджером МХП Миколою Кучером. Отже, інтереси МХП та Порошенка у деяких політичних аспектах не завжди є тотожними. Тоді справа дійшла до голосування, де переміг Заболотний. Але уже на позачергових виборах 2014-го року Кучер все ж здобув мандат у 17-му виборчому окрузі (Заболотний йшов по списках «БПП»), і з цих пір справедливо вважається якщо не «господарем» (це грубо), то точно ключовим центром впливу на даній території.
Крім Кучера, який підтвердив право представляти 17-й округ на виборах 2019-го року, лобістом МХП можна вважати і його доньку – Ларису Білозір, яка перемогла конкурентів у 15-му окрузі. До цього була обрана депутат обласної ради від БПП.
Також агрохолдинг МХП сприяв перемозі у 18 виборчому окрузі кандидатові від «Батьківщини» Олегу Мейдичу, який взяв гору над доволі ресурсними конкурентами банкіром Русланом Демчаком та Григорієм Калетніком, які пожалівши коштів на соціологію зосередились на боротьбі між собою, не прорахували якихось 5-10% дефіциту голосів та не працювали проти Мейдича на окрузі.
У цьому випадку так само можна говорити про стабільність тактики Косюка робити ставку на різні сторони процесу, навіть опонентів. Показово, що ставку на кандидатів від «Батьківщини» в усіх округах зроблено не було. Тому що стартові позиції та рейтинг партії дозволяли говорити про можливу перемогу лише одного кандидата в одному окрузі. Що і було підтверджено. А факт роздачі штабом Мейдича заморожених курчат “Нашої ряби” зафіксували різні моніторингові структури.
Що є показовим саме в цій історії?
Те, що можливість отримати зайвий голос в аграрному комітеті у вигляді мандата Мейдича переважила моральну сторону – сумнівний бекграунд керівника фракції “Батьківщини” в обласній раді та методи ведення виборчої кампанії.
Зрештою, поки готувався наш матеріал, три зазначені нардепи + Геннадій Вацак засвідчили цей альянс у вигляді спільної заяви про створення власного благодійного фонду МХП по допомозі в боротьбі з коронавірусом, при тому, що раніше в області вже було створено благодійний фонд за ініціативи Гройсмана та Моргунова, надійність якого на офіційному рівні підтвердив губернатор Скальський.
Детальніше: Про двух українців, троє з яких гетьмани.
До честі Юрія Косюка потрібно зазначити, що його компанія вже перерахували 55 мільйонів в загальнодержавний фонд по боротьбі з епідемією, виділила 15 мільйонів грн на Вінницьку область та багато іншого.
Але повернемось до політики.
При всіх чеснотах вищезазначених народних обранців, все таки лідером умовної “групи Косюка” у Вінницькій області потрібно вважати Олександра Домбровського. В активі у соратника Юрія Косюка – керівництво містом Вінниця, найбільший термін перебування на посаді голови ОДА, успішні інвестиційні проекти, медійність, ефективний менеджмент управлінської трійки області: Гройсман (мер), Заболотний (голова обласної ради) Домбровський (губернатор) – напевно найкраща менеджерська трійка Вінниччини на сьогодні – та позитивна електоральна пам’ять про так звані “золоті часи” Вінниччини та нове поняття в регіональній політиці – “Партія вінничан”. Будь-які соціологічні заміри лише підтвердять сьогодні високий авторитет Домбровського в області.
Чи потрібні “групі Косюка” місцеві вибори як такі, у Вінницькій області зокрема? З точки зору сьогодення – можливо ні. Маючи прямі контакти на рівні голови держави, своїх людей в Уряді та ВР теоретично можна вирішувати всі питання наверху. Щоправда локалізація підприємств, децентралізаційні фактори та інше, все одно змушує менджмент до тісної взаємодії з місцевими радами та виконавчою владою. Отже стратегічно і тактично – потрібні. Та й чому маючи повний набір інструментів та політичного лідера не монітезувати всі ресурси у політичний та управлінській вплив в одній із базових для бізнес-імперії області?
Чи потрібно це (місцеві вибори), наприклад Домбровському, який рівень області давно переріс і останнім часом здобув авторитет у сфері енергетики на позиції голови профільного комітету ВР минулого скликання та продовжує займатись цією темою зараз? Хіба що як громадське навантаження, додаткову зону політичної відповідальності та особисту небайдужість за долю регіону. До слова, в наступному місяці буде рівно 10 років як Олександр Домбровський пішов з посади губернатора і те, що за цей період він не втратив позитивну електоральну динаміку в Вінницькі області (на відміну від багатьох своїх наступників та попередників на посаді керівника області) лише підтверджує його незаперечні лідерські позиції в будь-якому політичному розкладі в нашому регіоні напередодні місцевих виборів.
Уявімо, що рішення про участь у місцевих виборах буде прийнята.
Таким чином, стиль і тактика Косюка та МХП напередодні проведення місцевих виборів, у цілому, є зрозумілими. Оскільки у Юрія Косюка немає власної політичної партії, скоріш за все буде зроблено замір рейтингів провідних політичних сил і, у залежності від даних показників, забезпечено їхню підтримку для формування стійкої конструктивної більшості у місцевих радах різних рівнів – від ОТГ, до обласної.
Звісно, по-можливості, будуть у прохідну частину списків розставлятися і потрібні люди. І все це, якщо хтось не зрозумів, без жодного огляду на ідеологічну складову.
Тобто, якщо умовна «Слуга народу» («Європейська солідарність», «Українська стратегія Володимира Гройсмана», якась нова регіональна партія, на кшталт «Вінничан») може набрати 10 + / – 2 мандати, то саме виходячи з цього і буде вестися діалог між потенційними спонсорами виборчої кампанії та лідерами політичної структури.
Адміністративний ресурс, щоб «поламати» виборців для забезпечення перемоги «партії влади» за будь-що, ніхто використовувати не буде. Часи Партії регіонів залишилися позаду.
Однак не буде вестися й діалог з повними політичними банкрутами – «Укропом» та «Самопоміччю». Рівно як і з тими структурами, які перебувають на повному утриманні в інших фінансово-промислових груп, наприклад, ОПЗЖ.
З технологічної ж точки зору, МХП мав би розподілити ставки рівномірно по всьому ігровому полю, віддавши все таки перевагу якомусь новому регіональному проекту, якщо такі будуть мати можливість взяти участь у виборах.
Резюмуючи можна сказати, що в умовах доволі очевидної економічної та соціальної кризи, яка може розтягнутися на декілька років, опинитися під патронатом одного з найбільших агрохолдингів країни – не гірших варіант для Вінниччини.
